"Поки серце відбиває БІТ" Ч.6

Станіслав сидів у себе на кухні біля відкритого ноутбука. Пив міцну каву і переглядав роздрукований “Аритмією” список жертв, серце яких зупинилося при дивних обставинах.

Звіривши ці імена з відкритими джерелами, професійними профілями та корпоративними реєстрами, журналіст зрозумів, що вийшов на слід. Закономірність поступово вимальовувалася чіткою лінією: керівник відділу внутрішньої безпеки CardioBit, інженер, що відповідав за модуль дистанційної стимуляції, юрист, який лобіював обов’язкову імплантацію на державному рівні. Топменеджер із глобального розгортання мережі. Були й кілька десятків працівників нижчої ланки. Але усі вони працювали у тій же компанії. Тобто, всі жертви мали прямий стосунок до корпорації й усі вони були елементами однієї системи.

– Хтось хоче, щоб його почули, — тихо сказав сам до себе Стас, надсьорбуючи гіркуватий напій. – Можливо цей хтось мститься за смерть близької йому людини, що постраждала від CardioBit…

І раптом його ніби вдарило струмом: ОЛЕНА! Олена – єдина, хто не вписувався у цю картину. Вона не працювала в медичній сфері. Не займалася технологіями. Вона була архітекторкою – проєктувала житлові комплекси, мости, публічні простори. Її найбільшим проєктом за останній рік був культурний центр на набережній. У неї не було жодних контрактів із корпорацією. Олена не вписувалася в патерн.

Гнітюча тиша огорнула Станіслава. Щось не в’язалося. Теорія розпадалася на очах. А серце стиснулося від однієї лише згадки про кохану, яка більше ніколи не буде з ним. І раптом у цій тиші в голові у Стаса промайнула думка, яку він відганяв від самого початку.

Його стаття. Перший великий матеріал, який не просто вихваляв технологію, а ставив незручні питання. У якому він публічно говорив про ризики централізації, про root-доступ, про небезпеку концентрації влади в одному коді. Матеріал, що набрав мільйони переглядів і спровокував дискусію на національному рівні.

– А що, якщо смерть Олени – це повідомлення для мене? — повільно сказав він, боячись цих слів. – Я – журналіст, який може розкрити підводні камені найвпливовішої корпорації світу. Саме моя стаття зрезонувала у суспільстві. Але для чого ж вбивати мою дівчину? Щоб наочно продемонструвати мені, що наше життя нам більше не належить? І тим самим спонукати мене докопатися до істини? Жорстоко… – прошепотів, а потім гірко додав: – Зате результативно…

Раптом екран телефона засвітився і на ньому з’явилося повідомлення: “Ну нарешті картинка у твоїй голові склалася. Завтра пришлю тобі координати зустрічі, якщо хочеш ексклюзивне інтерв’ю.” А нижче був підпис «Pulse».