"Після тебе" Ч.7

– Ого, які люди, – почувся знайомий голос у слухавці. – Вибачатися, мабуть, дзвониш?

– Привіт, Олено, та є таке…

– Чого ж смс не написав? Так же простіше для вас, чоловіків, – саркастичний тон не збавлявся.

– А ти, бачу, експертка у чоловічій психології?! – не витримав такої зухвалості.

– І не лише в ній… – чути було, що говорить, посміхаючись, що дратувало Сергія ще більше. – А ти де зараз? Щось у слухавці шумить! – змінила тон на серйозніший.

– На Контрактовій зараз, – відповів, не задумуючись, а потім перепитав: – А що?

– Та я ще в Києві, – почулося у слухавці, – друзі ніяк відпускати не хочуть. Можемо зустрітися. Купиш мені кави чи чаю, вибачишся не через телефон. А я тобі більше про свої навички експерта з чоловічої психології розповім.

– Що, пря-пря-мо сьогодні? Прямо за-за-раз? – Сергій від хвилювання, що накотило на нього хвилею, почав заговорюватися.

– А чом би й ні? – пролунала відповідь. – Я на Поштовій, на набережній, неподалік від тебе. Можу під’їхати.

– Са-са-ма?

– А ти хочеш і з моїми подругами познайомитися? – запитала весело. – Ну, це я можу влаштувати…

– Ні! Ні! – запротестував поспішно. – Тебе одної мені вистачить!

– Ха-ха, – розсміялась так щиро, що Сергію аж від серця відлягло. – Тоді чекай мене в “Пузатій Хаті”. Візьми мені сирники і чай. Буду хвилин за двадцять.

– Гаразд… – сказав і вимкнувся.

“Що я роблю?” – запитав себе, все ще не тямлячи, як так швидко погодився втягнути себе в цю авантюру. “Це не побачення, це просто зустріч!” – переконував свій мозок, однак і сам не вірив. 

Олену він побачив ще здалеку, сидячи біля вікна. Вона граційно пливла тротуаром у легкому сарафані та балетках, і Сергію здавалося, що вона не торкається землі. І він зловив себе на тому, що нетерпляче чекає на її прихід.

– О, бачу послухав мене і купив поїсти і попити, – сказала весело, підійшовши до столика. 

– Так… як просила… – пробурмотів, намагаючись приховати хвилювання. Але кров вже  прилинула до обличчя.

– Ок, – мовила, сідаючи. – Ну, я слухаю твої вибачення! – і хитро підморгнула.

– Та щось перехотілося вибачатися! – процідив крізь зуби, пильно вдивляючись у ті хитрі очиська. – Сирники і чай – ось мої вибачення!

– Ну гаразд, гаразд… Диви який… Завівся! – обурювалася карикатурно, хоча їй подобалося його дражнити.

– І взагалі, у мене інші плани були! А тут ти! – Сергія вже несло, як кульбабу у вітряний день.

– І що ж за плани такі наполеонівські? – спитала з серйозним обличчям, ледь стримуючи сміх.

– З дружиною спілкуватися! – випалив, не подумавши.

– Покійною? – вирвалося у Олени. Очі її одразу округлилися. – Спіритичний сеанс якийсь чи ти остаточно з глузду з’їхав?

– Ти звідки знаєш, що покійною? – перепитав, вже жалкуючи про свої слова.

– Так в селі хіба є які секрети? – підняла брови. – Всі все про всіх знають.

“Дурне питання задав!” – пронеслося в голові, а вголос мовив:

– Я не божевільний!

– Як скажеш, – а в голосі сумнів.

– Просто є такий сайт, – вичавлював з себе слова, не розуміючи, чого його так на правду потягло, – називається “Архів Душ”. Там штучний інтелект генерує образ людини, якої вже немає, на основі фото, аудіо та відео, а також спогадів.

– Нічого собі! – Олена здивовано поглянула на Сергія. – І ти свою дружину згенерував у компі?

– Її образ, якщо бути точним…

– І ви спілкуєтеся?

– Так, вона ніби жива…

– Чортівня якась… – не витримала. – Покійники мають залишатися покійниками. Оце ти вчудив!

– Чого це? – запитав обурливо. А в голові: “І хто вона така, щоб його судити? Експертка у стосунках знайшлася! Може ну його?! Встати і піти, а вона собі хай вдавиться тими сирниками триклятими?”

– Бо це нездорова поведінка! – продовжувала тим часом Олена, сьорбаючи чай. – Тобі до психолога треба, а не в Інтернеті дружин воскресати! Пропрацювати цю душевну травму. Відпустити свій біль. І рухатися далі. 

– Не хочу я нікуди без Мар’яни рухатися! – гримнув долонею по столу, чим привернув увагу інших відвідувачів “Пузатої Хати”. – А ти мені – ніхто, щоб розказувати, що мені робити!

Він рвучко підхопився на ноги і пішов до виходу, кинувши через плече лише саркастичне “Смачного!”