"Алгоритм слави" Ч.11.

Марко застиг на місці, тримаючи лист у руках. Його пальці стискали папірець, який поділив його життя на “до” і “після”. Очі сфокусувалися на словах останнього рядка: "... якщо не купиш мого мовчання. Чекай дзвінка від свого найпалкішого шанувальника."

“Я влип по повній…” – промайнуло в голові. Виявляється, що хтось увесь цей час знав, що він підробка. Результат роботи алгоритмів Штучного Інтелекту. Витвір мистецтва його ж Музи. Але хіба зараз час припиняти? Коли слава і любов фанатів ось тут і зараз. Хоч рукою дотягнися. Ні, він не дозволить нікому забрати у нього все, до чого так наполегливо йшов усе життя. Він вартий всього, чого досяг. Не кажучи вже про матеріальний бік життя суперзірки. Марко зробить усе можливе, щоб у нього цього ніхто не відібрав.

Раптом у кишені куртки завібрував його телефон. Приватний номер. Марко стиснув мобільний у руці, прислухаючись до тихого, але владного чоловічого голосу:

– Зустрічаємося через годину в районі Тягле озеро. Знаєш таке?

– Кар’єр № 5?

– Він самий. Візьмеш з собою десять тисяч баксів готівкою. Думаю не варто повідомляти нікому про наше рандеву, чи не так?

– Я зрозумів… – прошепотів і відімкнувся.

Часу було обмаль. Поїздка на машині до Осокорків з Палацу Спорту, за умов звичайного трафіку, займала близько пів години. Десь стільки ж потрібно було і щоб дістатися до кар’єру. Тож без жодних роздумів він побіг до свого авто, по ходу набираючи Алісу.

– Ну і скільки тебе можна чекати, коханий? – почулося у слухавці. – Ми з Орестом тебе вже чекаємо на стоянці. Їдемо святкувати в ресторан. Столик уже замовлено!

– Сонечко, мені потрібно ненадовго відлучитися у справах. 

– Куди це??? Вже майже одинадцята?? Щось сталося??

– Нічого серйозного, просто батьки зателефонували. З бабусею щось негаразд. Їду до них, – вигадував нісенітниці, водночас подумки просячи вибачення у старенької, яка віддала богові душу ще п’ять років тому.

– Може, і я з тобою? – запитала дівчина занепокоєно.

– Ні, ні, ви з Орестом їдьте в ресторан, а я до вас годинки за півтори приєднаюся. А з моїми батьками за кращих обставин познайомишся.

– Добре тоді… – Аліса все ще сумнівалася, чи відпускати Марка одного. – Зателефонуєш, коли будуть хоч якісь новини.

– Обов’язково, кохана!

Відімкнувши дзвінок, Марко відчув, як серце б’ється швидше. Він швиденько сів у автівку і помчав додому, щоб забрати необхідну суму готівки. Кожен метр дороги здавався йому кроком у прірву, адже він не знав, що на нього чекає. Але бездіяльність дорівнювала втраті всього. Занадто багато поставлено на карту: його ім’я, слава, кохання Аліси. З цими думками і забіг до квартири, не роззуваючись. Знайшов свою заначку між сторінками книги “Океан Ельзи: 30 років у фотографіях та спогадах”, поклав її собі в кишеню, а потім, на секунду замислившись, засунув до іншої розкладний ножик для самозахисту, і побіг назад до автівки. У нього залишалося пів години.

Все ще заглиблений у невеселі думки, Марко виїхав зі свого двору. Різко звернувши на проспект Бажана, він натиснув на газ і поїхав у бік Дарницького шосе, обминаючи поодинокі автівки. За кілька кілометрів асфальт змінився потрісканою дорогою, що вела до промислової зони. Зупинившись на галявині біля темного плеса Тяглого озера, Марко заглушив двигун і вийшов з автівки. 

– А ти пунктуальний, як для зірки! – почулося позаду. Хлопець обернувся і побачив досить високу постать. Обличчя було не видно, але голос… Де ж він чув цей голос…

– Чому ти це робиш? – запитав Марко, не очікуючи почути одкровення. Просто хотілося взяти ініціативу у свої руки.

– Їсти потрібно усім, – мовив той. – Гроші приніс?

– А де гарантії, що ти не розповіси про мене після того, як я їх тобі віддам? І взагалі, – голос музиканта ставав сміливішим, – звідки у тебе інформація про Музу?

Замість відповіді незнайомець вийняв з кишені запальничку, пачку цигарок, витягнув одну і запалив. У теплому світлі від вогню Марко роздивився знайоме обличчя. Це був Олег, один із техніків, які налаштовували йому апаратуру в Палаці Спорту. Чолов’яга років сорока п’яти з легкою неголеністю та невеликим шрамом над бровою.

– Гарантії? Ха! Жодних гарантій я тобі не дам, – запевнив, зухвало змірявши музиканта поглядом. – Ба більше, носитимеш мені ось такі компенсації за моє мовчання щомісяця. Можна, навіть сюди. Я не проти. Живу тут поблизу. А щодо того, звідки я про Музу здогадався, то це елементарно, Ватсон. Побачив твою магічну штучку, як вона там називається? MICWONDER, так? Стало цікаво, що за дивина така. Пробив по пошуковику. Вийшов на сайт YourMuse.AI, і тоді мені все стало ясно. І чому голос у тебе щоразу змінюється, коли співаєш. І як таким популярним можна було стати за короткий проміжок часу…

– Люди зараз швидко стають популярними завдяки соцмережам, – перебив його Марко.

– Твоя правда, але було у тобі щось таке… Несправжнє… Тож я склав 2+2… І ось ми тут… Ну то що, давай вже гроші і я пішов…

– Я не зможу такі суми тобі щомісяця видавати, – почав запевняти хлопець. – Усіма фінансовими питаннями займається Орест і…

– Мене не цікавить, як ти будеш діставати оплату за моє мовчання, – відрізав Олег. – Хочеш і далі жити своє найкраще життя – знайдеш спосіб. Ти у нас вигадливий. А ні, то у Музи своєї запитаєш.