"Алгоритм слави" Ч.7.

Пізнього вечора, коли Аліса вже спала, а вікна новобудови відбивали миготіння ліхтарів з набережної, Марко сидів перед монітором. На екрані світилося знайоме темно-фіолетове тло інтерфейсу YOURMUSE.AI.

– Музо, – почав він, відчуваючи себе дивно, наче звертається не до програми, а до когось живого. – У мене концерт. Перший. І… мені потрібно звучати ідеально. Без помилок. Як на записі.

На екрані з’явився плавний візерунок хвилі, що ніби дихав. Потім пролунала відповідь – знайомий голос, спокійний і злегка теплий:

– Я можу це забезпечити.

– Як? – запитав він, нахиляючись ближче. – Я ж не можу співати через програму. Це живий виступ.

– Можеш. Якщо ми зробимо це разом.

– Разом?

– Через мій додаток ти можеш замовити спеціальний пристрій, який чіпляється на концертний мікрофон, що автоматично виправлятиме невдалі ноти. Такий собі автотюн, але з ширшими функціями. Буде змінений твій тембр голосу, відповідно до того, який звучить у твоєму альбомі, і звучатиме впевнено, а головне, без дрижання та “з’їзду” з тональності.

Після слів Музи на екрані засвітилася нова вкладка з позначкою “Додаткові інструменти для професіоналів”, а під нею — опис пристрою: “MICWONDER – Інтелектуальний вокальний модуль, створений на основі алгоритмів YOURMUSE.AI.  Забезпечує корекцію голосу в реальному часі, аналізує дихання, темп, емоційне забарвлення голосу. Під’єднується до будь-якого концертного мікрофона. Синхронізація через додаток”. А під описом – кнопка “Замовити зараз”.

Марко без вагань натиснув на неї.  На екрані одразу висвітилася форма: ім’я, адреса, номер телефону. У полі “отримувач” він написав ім’я та прізвище Аліси, щоб кур’єр нічого не запідозрив. Під кінець з’явився напис: “Очікуваний термін доставлення: 48 годин. Оплата при отриманні. Упаковка – конфіденційна.”

– От і добре, – з полегшенням сказав сам до себе Марко. – Головне тепер не викликати Алісиних підозр та не показуватися на очі кур’єру.

Наступні кілька днів були найдовшими за цей рік. Марко не знаходив собі місця – кожен звук здавався підозрілим, кожен погляд Аліси — занадто уважним. Він прокидався раніше за неї, щоб перевірити трек-номер посилки, потім видаляв історію пошуку й нервово клікав по клавіатурі, ніби міг пришвидшити доставку.

Вночі не спав – лежав, дивився у стелю, слухав рівне дихання коханої поруч і думав: “Що, як вона дізнається? Що я не такий, як усі думають. Що весь цей успіх – не мій, а її… – Музи…”

На другий день він вже не міг сидіти вдома. Здавалося, що стіни стискаються, а його ось-ось наздожене чергова панічна атака. Щоб хоч якось притлумити напругу, Марко вирішив пройтися торговим центром неподалік. Може, свіже повітря, люди, шум – хоч трохи зітруть тривогу. Однак, довелося як слід замаскуватися – темні окуляри, шкіряна куртка з високим воротом і триденна щетина – не хотілося зараз розмов з фанатами.

Торговельний центр гудів, мов вулик. Музика з динаміків, запах кави і блиск ялинкових прикрас (бо вже наближався кінець року) – усе це трохи розтопило лід усередині. Він ішов, не маючи конкретної мети, коли раптом його погляд зупинився на вітрині ювелірного відділу. На чорному оксамиті мерехтіли каблучки, сережки та кольє різних розмірів та форм.

Марко на мить застиг і замислився: “А що як освідчитися Алісі прямо в Палаці Спорту? Під час концерту. Сцена, світло, тисячі очей… І Аліса – у натовпі або поруч, під прожектором. Подам їй руку, підтягну до себе, стану на одне коліно і…” Фантазія вже малювала здивовану реакцію коханої, її несміливе “Так”, обручку на тендітному пальчику і оплески тисяч фанатів. 

Не роздумуючи більше ні секунди, він зайшов усередину. Консультантка зустріла його ввічливою усмішкою, але Марко ледь чув її голос. Його погляд вже впав на тонку каблучку з блискучим камінцем у формі серця.

– Мені цю, будь ласка, – тихо промовив він, показуючи на цей витвір ювелірного мистецтва.

– Розмір?

– Не впевнений, – задумався. – Але пальці моєї дівчини схожі на Ваші, – мовив і помітив, що щічки продавчині налилися рум’янцем.

– Тоді Вам потрібен 17-й, – відповіла сором’язливо. – Алісі сподобається, – додала.

– А звідки  Ви…

– Я впізнала б Вас усюди, M-LEV, – прошепотіла, а потім швиденько додала: – Не хвилюйтеся, я Вас нікому не видам. Але лише, якщо погодитеся дати автограф і зробити зі мною селфі.

…Коли Марко вийшов з магазину, у кишені лежала обручка, а надія на щасливий фінал всієї історії гріла душу.