"Алгоритм слави" Ч.2.

У тісній орендованій кімнатці горе-музиканта, що радше нагадувала комірчину, ніж житло, панувала атмосфера творчого безладу. Біля потертої стіни стояв старий диван, накритий вицвілим пледом і таке ж зношене крісло. Поряд притулився розхитаний стіл, на якому тіснилися ноутбук, мікрофон на дешевій стійці, порожня філіжанка з-під кави й безліч зім’ятих нотних аркушів. На підвіконні – розкидані струни, затискачі, кілька медіаторів і запальничка. На стіні – старий постер Rolling Stones, що від вологи втратив свої кольори. У кутку – акустика, куплена ще на перші офіціантські чайові.

Кімнату наповнювало м’яке світло з вуличного ліхтаря, яке просочувалося крізь фіранку з дрібними дірками. Було відчуття, ніби весь простір застиг в очікуванні чогось кращого – як і її власник.

Марко втомлено упав у потерте крісло, витягнув телефон, відкрив “Плей Маркет” і ввів у пошуковий рядок назву застосунку. Пошуковик одразу видав десятки посилань. Перший рядок світився коротким описом: “YourMuse.AI – персональний штучний інтелект для музикантів. Аналіз, продакшн, аранжування, прогнозування успіху.”

Марко натиснув без вагань.
Екран миттєво потемнів, з’явилося промовідео – фіолетово-чорні хвилі, що плавно зливалися в напис: YOURMUSE.AI. Під ним миготіло гасло: “Це не просто твоя музика. Це твоя персональна МУЗА.”

– Креативно, – зазначив Марко і натиснув кнопку “Завантажити”. Поки це завантаження йшло, Марко нервово крутив у пальцях медіатор, дивлячись на екран, наче боявся, що процес обірветься. Нарешті телефон коротко завібрував, і на дисплеї спалахнула темно-фіолетова іконка з логотипом у формі пульсуючої хвилі.

– Ну, привіт, Муза, – прошепотів Марко, ковзнувши пальцем по екрану.

 Після короткої реєстрації на дисплеї з’явився текстовий блок:

“Вітаю, Марку. Твоя муза готова допомогти тобі знайти твоє справжнє звучання. Щоб почати, завантаж демо для аналізу”.

Він усміхнувся:

– Ну що ж, Музо, подивимось, що ти вмієш.

Хлопець підвівся, під’єднав телефон до ноутбука і відкрив теку “demo_mix”. Там чекали свого кращого часу десятки сирих записів, збережених без особливої системи. Марко обрав останній – простеньку поп-рок пісню під банальною назвою “Не моя” – і натиснув “Завантажити”.

Екран засвітився новими рядками: “Аналіз структури...”, “Визначення вокальних патернів...”, “Оцінка ритмічної стабільності...”

Темно-фіолетові хвилі рухалися по екрану, немов дихали у такт музиці, а в кімнаті ледь чутно загуділи колонки. Марко завмер, спостерігаючи, як технологія бере його пісню й розбирає її на компоненти, а потім екран ожив текстом:

Вокал – 72% чистоти інтонації. Аранжування – надто перевантажене середніми частотами. Ритм – стабільний, але не динамічний. Комерційний потенціал: 4,1 / 10. Рекомендація: спробуйте більш “хуковий” приспів із контрастним дропом.

Марко підняв брови.

– Ого, який глибокий аналіз! А як щодо інших?

Хлопець почав завантажувати один трек за іншим. “Дим”, “Серце у вогні”, “Де ти”. Кожен з них отримував чіткі звіти, які водночас дратували й захоплювали їх творця. “Муза” не лише критикувала – вона пропонувала конкретні правки: змінити темп, гармонію, підкреслити вокальний хук, видалити вступ.

Марко, забувши про втому, сидів до опівночі, виконуючи рекомендації програми, перезаписуючи фрагменти і стираючи старі партії.

Після кількох годин роботи із застосунком, на екрані раптом з’явився напис:

– Мені здається, я розумію твій стиль, Марку. Ти прагнеш чесності, але твоя музика боїться бути гучною і зрозумілою для широких мас. Дозволь мені створити щось на основі твого тембру, твоєї енергії та того, що ти відчуваєш. Я згенерую композицію з високим потенціалом охоплення аудиторії.

– Ти хочеш сказати, що сама напишеш хіт? – усміхнувся Марко, сперши підборіддя на руку.

– Ми зробимо це вдвох, – раптом почулося з телефону. Муза, виявляється, мала свій голос. Штучно згенерований, та все ж… – Щоб це зробити, натисни на кнопку “Створити”.

Думати про моральні та етичні проблеми, що випливали з цього вибору, було вже занадто пізно. Маркові кортіло якнайшвидше побачити результат. І він, замружившись, а потім напіввідкривши одне око, тицьнув на запропоновану опцію.

На екрані одразу ж з’явився індикатор прогресу: “Створення композиції. 1%... 2%...”

Марко дивився, як цифри повільно ростуть, а в колонках ледь чутно з’являлися перші звуки – глибокий бас, ніжне електропіано, ненав’язливий біт, а потім і його власний голос, нарізаний і переплетений у новій гармонії. 

– Це воно… – тільки й зміг вичавити з себе приголомшений Марко.