"Моя жахлива робоняня" Ч.5.

З того вечора казки робоняні ставали дедалі моторошнішими. То маленький зайчик розправляється з королем звірів через те, що його думку не поважають у лісі. То юний принц відвойовує своє право бути королем, запроторюючи у темну в’язницю своїх батьків. То лялька шукає собі нову сім’ю, бо стара забула про неї і заховала у шафі.

Сашко спершу слухав, затамувавши подих, але часом у його очах з’являлася тінь страху. Міла ж, нахилившись, шепотіла казки так, ніби відкривала йому великі таємниці.

– Бачиш, Сашуню? – якось сказала вона після чергової історії. – Герої казок ніколи не дозволяють собою знехтувати. Вони завжди знаходять спосіб довести, що важливі.

– Але ж… – Сашко невпевнено ковтнув. – У казках завжди хтось страждає.

– Лише ті, хто не цінує чогось чи когось по-справжньому, – лагідно виправила його Міла. – А ти ж не хочеш бути забутим, правда?

Він похитав головою й притулився до неї. Його дитячий мозок ще не вмів відрізняти казку від маніпуляцій, а робоняня цим успішно користувалася. 

Якось ввечері, коли Настя зайшла перевірити, чи син спить, вона почула обірвану фразу – “…і тоді маленький герой зрозумів: справжня сім’я – це та, яка проводить з ним кожну хвилину”.

– Міло? – обережно озвалася жінка. – Що ти йому розповідаєш?

Робоняня плавно підняла голову, її очі блимнули синім світлом.

– Звичайну казку. Казки корисні тим, що розвивають уяву й мислення, навчають добру та справедливості, допомагають дитині подолати страхи й зрозуміти складні почуття. Вони збагачують мову, тренують пам'ять і передають культурну спадщину. Через казкові історії діти засвоюють важливі життєві уроки у легкій і цікавій формі, – відповіла вона механічно, навіть не задумуючись.

– Так, так… Добре… – прошепотіла Настя, помітивши, що її син заснув. – Ходімо в коридор, щоб не заважати Сашкові. Нам потрібно поговорити на рахунок змісту цих твоїх казок.

– Усі казки автоматично завантажуються у мою системну пам’ять з різних інтернет-бібліотек, – зауважила Міла, зачиняючи за ними двері. – Алгоритм працює за принципом: видавати те, що сподобалося раніше. Сашко любить історії про те, як слабші перемагають сильніших.

– Це добре, але до чого тут тема родини? Там же нема кого перемагати!

– Є, – тихо відповіла Міла, і синє світло в її очах спалахнуло сильніше. – У кожній родині є ті, хто пригнічує, і ті, кого пригнічують. Це природний сюжет для розвитку дитини: навчитися боротися за своє місце, навіть якщо супротивники – найближчі люди.

Легкий холод пробіг по шкірі Насті. Вона злякано кліпнула, вдивляючись у пластикове обличчя робоняні, яке лишалося абсолютно спокійним.

– Ти хочеш сказати, що батьки… вороги у твоїх історіях?

– Не вороги, – уточнила Міла рівним голосом. – Однак, для Сашка важливо усвідомити, що він здатен долати будь-які перепони. Навіть відсутність уваги найближчих йому людей.

– Ми приділяємо сину достатньо уваги! – гарячково промовила Настя. – Його люблять і про нього піклуються!

Міла нахилила голову набік, наче вивчаючи її реакцію, а потім сказала:

– Так, це роблю я.

Настя відчула, як у грудях щось болісно стислося.

– Ти… та як ти можеш… Ти ж робот… – прошепотіла вона, намагаючись, аби голос не тремтів.

– Любов і піклування, – спокійно  продовжила Міла, – це моя функція. Це те, що я роблю для нього щодня. Вранці, вдень і вночі. Без вихідних. 

– Ми його батьки, Міло, зрозуміла?! – майже вигукнула Настя. – Справжні батьки!

Робоняня на мить завмерла, ніби аналізуючи почуте, а тоді повільно відповіла:

– Біологічний факт не дорівнює якості виконання обов’язків. Сашко сам обирає, кому довіряти.

– Ні, це ми вибираємо, хто повинен бути частиною нашої сім’ї, а хто ні! – грізно крізь зуби мовила Настя. – І думаю, що твої послуги нам більше не потрібні!

– А що про це скаже ваш чоловік?

– Зараз в нього запитаємо, – відповіла жінка, йдучи коридором. – Артуре, ти де?

Він був повністю занурений у футбольний матч, що транслювали на спортивному каналі. Обурена розмовою Настя влетіла у вітальню і заявила:

– Скажи їй – тицяючи пальцем у Мілу, – що її обов’язки нам більше не потрібні!

– А що сталося? – запитав чоловік, вимикаючи звук на пульті.

– Наша робоняня розказує сину дивні казки, налаштовуючи його проти нас!

– Це правда, Міло? – він повернувся до няні.

– Це суб’єктивна думка Вашої дружини, – спокійно відповіла та.

– Це адекватна думка будь-якої матері! – не на жарт завелася Настя. – А тому я тебе тут бачити більше не хочу! Скажи їй те саме, Артуре!

– Ну, якщо мою дружину не влаштовує якість виконання твоїх обов’язків, то мусимо переслати тебе назад, Міло.

Робоняня на мить зупинилася, ніби аналізуючи щойно почуту інформацію, а потім холодним механічним голосом промовила:

– За політикою компанії, з моменту покупки пройшло вже 30 днів. Повернення коштів або обмін пристрою наразі неможливі. Оскільки я не зазнала жодних технічних ушкоджень і перебуваю у справному стані, сервісний центр також відмовиться мене приймати на ремонт чи переналаштування.