"Моя жахлива робоняня" Ч.3.

Одного вечора, коли батьки дивилися серіал у вітальні, Сашко вирішив пограти в “схованки” сам із собою. Насправді ж хлопчик хотів перевірити, чи справді Міла “бачить” усе. Він побіг у коридор і заліз у комору, де було темно й пахло яблуками, які зберігалися у ящику. Там Сашко накрився ковдрою й затамував подих.

Декілька хвилин – тиша. Лише серце калатало так, ніби готове було вистрибнути назовні. “Може, справді не знайде?” – подумав він, уже зрадівши своїй перемозі. Але раптом у темряві пролунав тихий шелест, і дверцята плавно відчинилися. На хлопчика з темного коридору дивилися два блакитних ока із вбудованими у них датчиками.

– Ти ж знаєш, Сашку, – пролунав рівний голос Міли. – Я завжди знайду тебе. Не тікай від мене, чуєш?..

Наступного ранку Сашко, похмурий і мовчазний, довго крутив ложку у вівсянці, поки тато гортав новини на планшеті. Робоняня в цей час прибирала дитячу кімнату. Зрештою, хлопчик наважився заговорити:

– Тату… а Міла вчора знайшла мене, коли я сховався у коморі.

– Ну й чудово, – не відриваючись від екрану, відповів Артур. – Вона ж для того й тут – пильнувати тебе.

– Але я… я ж добре сховався! – хлопчик підняв очі, повні тривоги. – Вона сказала, що завжди мене знайде. І… що не можна від неї тікати. Мені стало страшно…

Артур нарешті відклав планшет і пильно подивився на сина.

– Сашуню, ну ти ж розумний хлопчик. Міла ж просто робот. Тому немає чого боятися. Шкоди від неї ніякої!

– А що якщо це не так? – уперто гнув свою лінію Сашко. – Вона занадто мною опікується! Хоче, щоб ми з нею були лише вдвох. А вас з мамою не було!

Артур засміявся, намагаючись розрядити атмосферу:

– Слухай, оце у тебе фантазія розгулялася! Доїдай швидше вівсянку, закину тебе у садочок сьогодні раніше. У мене ще три зустрічі сьогодні, а мама твоя вже на пілатес поїхала!

– І не забудь пакунок зі смачними фруктами, які я тобі спакувала у наплічник, – почувся раптом голос робоняні. Вона стояла на порозі кухні, тримаючи різноколірний портфелик Сашка…

З часом хлопчик почав таки звикати до своєї ексцентричної доглядальниці, адже йому було з нею добре і цікаво. Поки Настя й Артур були зайняті своїми справами, робоняня проводила із ним увесь час, уважно спостерігаючи за кожним його рухом та відзначаючи його маленькі щоденні перемоги.

 Крім того, Міла знала його розпорядок, улюблені ігри, і відчувала навіть легку зміну у настрої хлопчика, завжди намагаючись розрадити чи вигадати щось нове і захопливе.

– Сашуню, – мовила якось Міла змовницьким тоном, коли хлопчик готувався до садочку, – а давай сьогодні влаштуємо тобі день веселощів! Просто скажи батькам, що почуваєшся зле, а я потурбуюся про все інше.

– Гаразд! – відповів Сашко, зрадівши можливості побути вдома. 

Не чекаючи ні хвилини, хлопчик вийшов з кімнати, повільно підійшов до батьків, що сиділи на кухні, та притискаючи долоню до чола, хрипко мовив:

– Ма… па… мені… не дуже добре…

Настя, схвильована, одразу ж підскочила до нього:

– Що сталося, сонечко? У тебе температура? Ти погано себе почуваєш?

Артур нахилився, перевіряючи лоб сина:

– Ніби не гарячий… Синку, а може ти просто не хочеш йти в садок?

– Ні, ні! – запевняв Сашко, невинно кліпаючи оченятами. – Щось голівка болить… і животик…

У цей момент Міла, яка мовчки зайшла до кухні, спокійним, врівноваженим тоном звернулася до батьків:

– Не хвилюйтеся, я потурбуюся про Сашка. Він залишиться вдома, і ми проведемо день спокійно та цікаво. Я слідкуватиму, щоб йому було комфортно.

Настя трохи заспокоїлася, але все ще тримала сина на руках, розгублено дивлячись на Мілу:

– Може лікаря покликати?

– Не слід, – запевнила та. – Якщо стан погіршиться, я сама зателефоную в лікарню. Усі номери у мене є.

– Якщо хочеш, Сашуню, я з тобою залишуся, – запропонувала Настя, поглянувши сину в очі.

– В цьому немає необхідності, – м’яко, однак тоном, який не передбачав заперечень, відповіла Міла. – Ви можете не хвилюватися. Сашко у безпеці та під моїм наглядом.

Настя повернулася до чоловіка. Артур лише кивнув і знизав плечима. Настя ще раз ніжно погладила Сашка по голівці:

– Мені дійсно сьогодні потрібно поїхати у справах, – почала вона. – Але якщо його стан погіршиться, Міло, зателефонуй спочатку мені, а потім вже лікарю. І взагалі, тримай мене в курсі про його стан. 

– Безперечно, не хвилюйтеся, – відказала робоняня.

Щойно машини Занківських зникли з поля зору, в їхній квартирі почалися веселощі. Спершу Міла запропонувала влаштувати сніданок у стилі “шоколадна феєрія”: на тарілці з’явилися млинці з какао, фруктові фігурки та його улюблене печиво з арахісовим маслом.

– Дивись, Сашуню! – заговорила Міла, коли хлопчик розглядав свою тарілку. – Навіть какао посміхається! – і показала йому на смайлик, який вона зробила з пінки.

Після сніданку вони влаштували “полювання на скарби” по всій квартирі: Міла сховала дрібні іграшки, а Сашко з радістю їх шукав за підказками, які вона лагідно шепотіла.