"Моя жахлива робоняня" Ч.1.

– Коханий, відчини двері! – почулося з ванної кімнати. – Це посилка наша прийшла!

– А ти не можеш відчинити, Настуню? – Артур був явно роздратованим, хоч і намагався приховати це, ніжно звертаючись до своєї дружини.

– Не можу, я в душі! – крикнула та, теж починаючи дратуватися. 

У двері знову постукали.

– А що з нашим дзвінком? – запитав чоловік, йдучи до входу.

– Я тебе вже тиждень прошу до нього глянути!

– Думаєш, у мене є на це час? І взагалі, це ж “розумній дім”. Хіба в нього не вистачає клепки самостійно дзвінок полагодити.

– Не бурчи!

– Я не бурчу! Я взагалі сьогодні – сама вихованість! Хоча часу в мене зовсім немає! Сніданок не готовий, а я на зустріч з Богданом Івановичем запізнююся. Давай швиденько вже домивайся. Чуєш, тебе й син кличе!

– То дай йому його улюбленого слоника і він заспокоїться! Всім потрібна мамка! Вже нічого не можете самостійно зробити! Ну з сином зрозуміло, йому лише п’ять. А ти куди?! Ну жодної хвилини спокою мені! – гнівно закінчила свою тираду Настя.

Вкрай розгніваний Артур відчинив двері різким рухом, ледь не вдаривши посильного, що стояв по той бік, по носі. Той відскочив назад, але все одно зберіг на обличчі ввічливу посмішку, наче таке траплялося з ним щодня.

– Вітаю Вас! – чемно мовив він, поправляючи кепку. – Анастасія Занківська тут живе?

Чоловік нервово кивнув.

– Я її чоловік. Що там у Вас?

– Ваше замовлення!

Посильний театрально розкинув руками, показуючи на велетенську коробку, що самотньо стояла за його спиною. На картонних боках красувалися наліпки: “ОБЕРЕЖНО! КРИХКЕ!”, “НЕ ПЕРЕВЕРТАТИ!”

Артур насупив брови:

– І що це за гробовий ящик? Звідки він?

– Тут написано… – посильний уважно зиркнув на бланк і повільно прочитав: – Відправник: компанія «FutureDreams»…

У цей момент Настя, загорнута в рушник, вийшла з ванної кімнати.

– Ну що там? – нетерпляче гукнула вона. – Прийшло?!

– Щось прийшло, – буркнув Артур. – І що вже ти цього разу назамовляла? Знову якісь шмотки?

Жінка лише обурено зміряла його поглядом, а посильний усміхнувся ще ширше, подаючи їй планшет.

– Розпишіться тут, будь ласка. І раджу обережніше з пакунком… – він зробив паузу, нахилившись ближче й знизивши голос. – Дуже обережно.

Артур, сопучи, затягнув коробку в коридор, ледве протиснувши її крізь двері. Картон скрипів і гнувся, а зсередини, здавалося, щось тихо дзижчало. Настя аж підскакувала від нетерпіння, ледь утримуючи рушник, щоб він не впав.

– Ну давай же! Відкривай! – вигукнула вона, мов мала дитина під ялинкою.

Артур скептично поглянув на величезний пакунок.

– А якщо там бомба? Чи якийсь нелегальний товар?

– Ти дурний? – пирхнула Настя. – Ти ж чув. Це з FutureDreams!

Вона метнулася по ножиці й одним махом розрізала скотч. Всередині, у прозорій капсулі, сиділа… жінка. Точніше, її ідеальна копія: ніжне обличчя, великі ясні очі, коротке світле волосся і м’яка усмішка. На ній був легкий комбінезон ніжноблакитного кольору.

– Знайомся, – урочисто мовила Настя. – Няня-робот “МІЛА”!

Капсула тихенько зашипіла, і “МІЛА” відкрила очі. Вона кліпнула так природно, що Артур від несподіванки відступив на крок.

– Доброго дня, – мовила вона мелодійним голосом. – Я Міла  – Мобільна Інтелектуальна Логічна Асистентка. Моя місія – забезпечити вашій дитині повний догляд, безпеку та розвиток.

– Ого… – Артур почухав потилицю. – Кохана, оце так сюрприз. Ти мені не казала, що робоняню замовила…

– Знала, що ти можеш бути проти, коханий! – відповіла Настя, навмисне вичавивши з себе останнє слово.

Артур, навіть не помітивши цього, тим часом з цікавістю розглядав няню.

– Тобто ти тепер доглядатимеш за нашим п’ятирічним сином? – запитав він у Міли.

– Так, – промовила робоняня, виходячи з коробки. – Я готую, стежу за здоров’ям дитини, аналізую її настрій і навіть можу співати колискові.

– Клас! – захоплено вигукнула Настя. – Тепер у мене буде час на манікюр і йогу!

Артур зиркнув на неї з осудом, а потім, примружившись, запитав у робоняні:

– А що буде, якщо ти зламаєшся?

Міла нахилила голову й усміхнулася ще ширше:

– Не хвилюйтеся, Артуре. Цього не станеться!