"Ctrl+C, Ctrl+Книга" Ч.11

З того далекого дня, коли Катя бігала по кімнаті в пошуках пристойного одягу для зустрічі з продюсером, поки віртуальний помічник складав за неї сценарій пройшло цілих два роки. За цей час, молода та перспективна письменниця підписала контракт на екранізацію свого першого роману. Штучний інтелект впорався з завданням на відмінно, тож вже за кілька тижнів проєкту “Лайф-коуч” дали зелене світло. 

У перервах між знімальним майданчиком та зустрічами з фанатами, Катя дописала свій наступний роман, на вісімдесят відсотків створений за допомогою віртуального помічника. Як не дивно, він сподобався читачам ще більше за попередній. Безліч схвальних рецензій, тисячі нових читачів, новостворений фан-клуб та контракти на нові книги, які письменниця Катерина Опришко звісно ж писатиме у співавторстві з Його Величністю – Штучним Інтелектом.

Зараз Катя стояла на церемонії української національної кінопремії “Золота Дзиґа” та тримала в руках свою статуетку за найкращий сценарій.

– Я хочу подякувати Кіноакадемії за цю несподівану для мене нагороду, – почала Катя. – Якщо чесно, я досі думаю, що це якась “помилка системи”, і от зараз вибіжить ведучий, скаже: “Вибачте, поверніть, будь ласка, статуетку!”

Зал вибухнув сміхом.

Дівчина на секунду опустила погляд на блискучу “Дзиґу”, затиснуту в її долонях, і додала:

– Але якщо це не помилка, то я мушу подякувати всім, хто зробив мене собою. Моїм батькам, які й на небі підтримують усі мої починання. – Катя на мить зупинилася, перевела подих і продовжила: – Моїй бабусі Любі, якої вже теж немає поруч, але яка прищепила мені любов до книг та надихнула на написання першого оповідання “Лінивий Бодя”. До речі, Бодю, сподіваюся, що ти вже не такий лінивий як у дитинстві!

Зал дружно засміявся, а лауреатка продовжила:

– … моїй прабабці Мотрі – за те, що не давала засиджуватися до ночі за комп’ютером і вчила дисципліни…

Оператор перевів камеру на перший ряд, де гордовито сиділа та сама прабабуся, причепурена з такої урочистої нагоди, і посміхалася на всі тридцять два вставних зуба.

… – А ще Мусьці – моїй пухнастій співавторці, яка вперто друкувала свої версії фіналів на клавіатурі. Та стала у мережі популярнішою за мене.

По залу знову пройшлася хвиля сміху.

– І навіть… – Катя зробила ефектну паузу, – своєму першому коханню! Бо без підліткових драм я б, можливо, ніколи й не сіла за перо.

У залі хтось голосно свиснув, а режисер трансляції одразу вивів на екран обличчя здивованого Гришка, який сидів у другому ряду з тією ж самою “рудоволосою бестією”. Танюха не приховувала обурення, а її чоловік нервово поправляв краватку.

Тож звідки вони там взялися? А це все Катя постаралася, щоб “зразковій родині” прийшло запрошення на захід. Знала, що Гришко потягне свою дружину, з якою таки вирішив налагодити стосунки. Навіть від батьків переїхали в орендоване житло. Що не зробиш, заради Танюхиного щастя…

– Ну, а найбільше дякую своїм читачам, які повірили в мене тоді, коли я сама в собі сумнівалася. Ця “Дзиґа” – наша спільна, – завершила Катя й підняла статуетку догори.

Під гучні оплески вона спускалася зі сходів, подумки дякуючи ще одному безмовному партнеру: штучному інтелекту. Без нього “Дзиґи” за кращий сценарій би не було. Як і стотисячного тиража “Тіні твоїх слів” та контракту на екранізацію нової книги.

Усмішка не сходила з її обличчя, але всередині Катя почувалася змовницею у власному житті. Вона ніби вийшла на новий рівень гри, де правила диктувала не лише її уява, а й холодний розрахунок та алгоритми, що підказували найвдаліші сюжетні повороти. Але ж переможців не судять, чи не так? Тож яка різниця, хто допоміг їй у досягненні нових висот?

– Ну що, Катю, – обізвалася Мар’яна Павлівна, ледве дочекавшись її за лаштунками, зустріла її поглядом, повним тріумфу, наче генеральний стратег, який щойно виграв битву. – Ти тепер ЗІРКА! Вірила моя дупа, що виправдаєш усі покладені на тебе очікування! 

– Дякую, що повірили в мене, – відповіла дівчина, а в думках додала: «І до дупи совість! Я теж заслужила на визнання та щастя!»

У цей момент у її руці завібрував телефон. А на екрані висвітився короткий рядок від її віртуального помічника: “Вітаю, Катерино! Що писатимемо сьогодні?”