"Ctrl+C, Ctrl+Книга" Ч.10

Повернувшись додому, Катя одразу ж сіла за комп’ютер. Слова знову лилися з неї рікою. Вона виливала у “вордівський” документ усі свої щойно пережиті емоції, наділяючи душею нову пасію її головного героя, що з’явилася з магічного щоденника. Коли впадала у ступор і не могла вигадати те чи те речення, на допомогу підключала віртуального помічника. Знала, що той не підведе. Завжди подасть якусь ідею, яку можна буде інтерпретувати по-своєму або ж взяти як є. Захопилася так, що й не відчула, як звечоріло, а темну кімнату зараз підсвічувало лише світло монітору.

– От вже онушку маю! Ти ж ошліпнеш! Хіба не баш, шо ніч надворі? – на порозі вже стояла бабця Мотря і скрутно хитала головою.

Катя скривилася, бо знала: з бабцею сперечатися безглуздо. – Та я ще трошечки, – промовила винувато, потираючи очі. – Тут якраз сцена виходить… ну, просто неймовірна!

Мотря підійшла ближче, глянула на монітор крізь свої товсті окуляри, прочитала пару речень і фиркнула:

 – А це шо це за пашкудштво? Якісь мужики з шоденника вилажять? Це шо ти оце пишеш, жаміщть того, шоб на швиданки бігать?

– Нашвиданилася вже! – перекривила її Катя. – А зараз роблю свою роботу, за яку мені гроші платять.

– Та яка ж то робота? – махнула на неї рукою бабця. – Робота – то коли бураки на городі шапати чи курям, швиням давати, а не сидіти й у чю коробку жиркати.

У цей момент на клавіатуру з розгону вискочила Муська і гордо пройшлася по ній, вигадуючи свою порцію пригод героя з книги.

– Он! – показала бабця на кицьку. – Глянь! Навіть чя шучка мохната тобі каже: “Дошить на шьогодні, йди шпати!”

– Та піду вже, піду! Що мені з вами обома робити? – дратівливо мовила дівчина, хоча злості в її голосі не було. – Не дасте твір раніше часу написати! У мене ж якраз натхнення!

– Натхнення у неї, – пирхнула бабця, вмощуючись у кріслі. – От у мене в молодошті як натхнення було, то я жа ніч чілу комору жакруток жакатувала! Гогірочки, помідорчики, перчик, компотики! А ти? Шидиш тільки і клачаєш на швоєму компупері…

Муська, ніби підтримуючи прабабцю, нахабно вмостилася на клавіатурі й гордо споглядала на монітор, де текст уже почав перетворюватися на набір із «яяяяяяяяяяяяяяяя».

Катя зітхнула й обережно зсунула зухвалу редакторку.

– Бабусю, я ж тобі вже казала – це теж робота! От напишу нову книжку – і повезу тебе кудись у подорож.

– Ага, в оштанню! – буркнула Мотря. – Мені тільки їждити кудишь! Ти краще, як допишеш, жаймися нарешті швоїм ошобиштим життям! Дай мені ше діточок твоїх поняньчити!

– Ще встигнеш, бабусю! – відповіла їй Катя, хоча не мала жодної ідеї, коли це таки станеться. Після розмови з Гришком, бажання заводити якісь стосунки відпало само собою.

Наступного ранку Катя прокинулася від різкого дзеленчання телефону. Муська, налякана звуком, зістрибнула з підвіконня просто на ліжко, мало не перекинувши свою господиню на підлогу.

– Алло?.. – хрипко озвалася Катя, відкриваючи одне око.

– Катерино, – урочистим голосом мовила Мар’яна Павлівна. – Тримайся за ліжко, бо зараз впадеш!

– Я й так лежу, – відповіла Катя, все ще приходячи до тями. – Кажіть уже.

– Нам надійшла пропозиція від… барабанний дріб! … відомого українського продюсера!

Катя різко сіла, а сон як рукою зняло.

– Від кого?

– Катерино, твого “Лайф-коуча” хочуть екранізувати! – урочисто оголосила редакторка. – Уявляєш? Кажуть, роман дуже перспективний!

– А що від мене вимагається?

– Прийти на зустріч, обговорити деталі, звісно ж! Сьогодні о другій дня. Адресу я тобі скину.

– Так у мене ж о третій презентація в книгарні…

– В дупу ту презентацію! Не хвилюйся, я зараз зателефоную і все повирішую! Така можливість раз у житті випадає! Тобі правда потрібно для зустрічі перший розділ переробити у сценарій. Впораєшся за кілька годин?

– Намагатимусь…

– Ну все, – Мар’яну Павлівну було не спинити. – Катерино, я на тебе розраховую! Не підведи мою дупу!

Редакторка від’єдналася, а Катя швиденько підвелася з ліжка і пішла вмиватися. У неї в запасі було п’ять годин. Від “любительниці дуп” прийшли координати офісу продюсера. В годині їзди від її дому.

– Вже не п’ять, а чотири години, – міркувала вголос Катя. – А ще душ, легкий сніданок, та й пообідати не завадило б. То вже десь три… А що як…

Дівчина ввімкнула комп’ютер, знайшла файл зі своїм “Лайф-коучем” і скопіювала перший розділ у чат з віртуальним помічником, приписавши: “Зроби мені з цього тексту сценарій до фільму” і натисла на “Enter”. Штучний інтелект запрацював на всю потужність, видаючи письменниці готові репліки для акторів та описуючи сцени.

– О, то в мене ще з лишком часу буде! – зраділа дівчина, з ентузіазмом потираючи руки. – Залишиться лише вичитати, що ти тут мені понаписував, і – вуаля! Чекай на мене, український Голлівуд!