"Ctrl+C, Ctrl+Книга" Ч.5

Наступний місяць Катя майже не виходила з кімнати. Хоча натхнення писати книгу власноруч так і не з’явилося, однак, дівчина на повну використовувала Штучний Інтелект, лише трохи змінюючи якісь деталі та спрямовуючи віртуального помічника у правильне русло. Письменниця і незчулася, як перші СТО СТОРІНОК лягли стосиком на її столі. З ними і пішла до Мар’яни Павлівни.

– Чула моя дупа, що завітаєш, Катерино! – зраділа та, щойно Катя переступила поріг її кабінету. – Якраз мала тобі телефонувати на рахунок туру книгарнями та участь у подкасті.

– Подкасті?

– Так! Називається “Плітки з Перчинкою”. Чула про такий?

– Та якось не довелося…

– Він зараз серед молоді у топах! Повір мені! Зустріч з блогеркою Вірою Перченко у тебе призначена на післязавтра об 11:00. 

“Так ось звідки “перчинка” з’явилася?” – подумала Катя, а редакторка продовжувала:

– Адресу надішлю електронкою. Не запізнюйся, щоб мою дупу не підставляти, бо люди серйозні там замішані! 

– Гаразд, не підведу! – пообіцяла, поклавши руку на серце.

– А це що у тебе в руках? – звернула жінка нарешті увагу на пакунок, який Катя притискала до грудей. – Показуй, що принесла!

– Це перша частина роману, – тихо мовила та, поклавши перед редакторкою рукопис.

– Та ну! Вмерти не встати! – та аж підскочила від радощів, а потім одразу ж почала перекладати листки, бігаючи очима по рядках.

– Звісно, це лише чернетка! Я відкрита до Ваших пропозицій, у разі чого! – швиденько завірила її авторка.

– Почитаю сьогодні ж! – завірила жінка, радісно потираючи руки.

Та розмову перервав дзвінок телефону.

– Ну що там, Петю? – пробурмотіла Мар’яна Павлівна у слухавку. – Знову Барончик? Якої дупи він туди поліз? До ветеринара? Зараз? Ну добре, добре, вже їду!

Редакторка від’єдналася і почала збиратися:

– Катерино, ти поки що пиши далі, а я прочитаю рукопис, коли зі своїм чудом розберуся!

– Собакою? – перепитала Катя задля годиться.

– Чоловіком! – сказала як відрізала. – Постійно тягає за собою на будівництво мого Барончика, а той лізе, куди не слід. От тирки сьогодні отримає! Чи мені за обома ними до старості дупу підносити?! От же гівно собаче!

– Чоловік?

– Ситуація, Катерино! – жінка роздратовано подивилася на свою протеже. – А ти чого ще чекаєш? Дупу в жменю і гайда! Я тобі зателефоную з правками, в разі чого!

Катя вийшла з будівлі редакції, але додому йти не хотілося. Там на неї з осудом дивилися дві пари очей – бабці Мотрі та Муськи. Одна бурмотіла, що з дому онучка не виходить, все “шліпне за швоїм компупером”, інша по життю всіх зневажала та засуджувала. А часом навіть виказувала своє невдоволення, зі спокійною мордякою дзюрячи своїм господаркам у капці.

Тож Катя вирішила прогулятися містом і трішки побути на самоті. Та доля мала для неї зовсім інші плани…

– Катюююхаааа! – крикнув хтось позаду неї. Дівчина обернулася і не могла повірити власним очам. На неї сунула як локомотив її давня знайома та заклята “подруга” – “рудоволоса бестія без моральних принципів”.

– Таню, який сюрприз! – слово “неприємний” навмисне пропустила. – А тебе і не впізнати!

І дійсно, Танюху важко зараз було назвати “бестією”. Хіба що за характерною впевненістю у собі, яку та випромінювала кожною клітиночкою свого тіла. Після народження дитини новоспечена мамка не поспішала приводити себе у форму. Скуйовджене руде волосся стирчало з неохайно зібраного хвостика, відсутність будь-якої косметики та брудно-рожевий костюм “Abibas”, весь у плямах від дитячого блювотиння – жодним чином не кричали “Успішна жінка” і “Мама янголятка”. На колясці, яку вона штовхала перед собою, висіла сумка з дитячим начинням, а під нею були ще два пакети з логотипом “АТБ”. 

– Ой, та знаю, – мовила Танюха, махаючи рукою. – Треба на тренажери лізти, але мені, як бачиш, нема коли!

Ніби у мамчине виправдання, малюк зайшовся криком.

– А-а-а-а! – почала тріпати візком “бестія”. – А ти тут яким боком?

– Та в редакцію бігала, – сказала Катя, намагаючись перекричати немовля.

– Знаю, знаю, ти тепер у нас місцева знаменитість! А-а-а-а! – Танюха так нервово затрясла ручкою візка, що на мить здалося, що дитина зараз звідти вилетить. – Бачили з Гришком рекламу твого “Лайф-коуча” на вітрині книжкової крамниці. А-а-а-а! Молодець! Я от думала, що ти невдахою залишишся, якою у школі була. А-а-а-а! А мій “ненаглядний” сказав, що завжди вірив, що з тебе вийдуть люди.

– Гришко так казав?.. – спитала тихо, ніби боялася виказати хоч краплину своїх почуттів.

– Ага! Уявляєш! 

– Як він там взагалі у тебе? – поцікавилася ніби й байдуже, а серце вже в п’ятки лізе.

– Паше на роботі у мого тата на будівництві, поки ми з Манькою та цим малим крикуном вдома кукуємо! – випалила Катюха, нарешті заспокоївши дитину.

– Скільки це вже Марійці?