"Ctrl+C, Ctrl+Книга" Ч.3

“Про що ж писати? Що б такого цікавого придумати?” – гризли Катю думки, поки сама вона гризла печиво та запивала його чорним чаєм з лимоном. Щоб знайти якесь натхнення, почала дивитися, про що зараз найпопулярніші книги пишуть. Після години Інтернет-серфінгу настрій зіпсувався остаточно. Бестселери можна було поділити на три категорії. Перша – сопливо-романтична про якусь маніакальну залежність мільйонерів та мільярдерів від побитих життями дівчат та бажання зробити їхнє життя нестерпно прекрасним. Друга – трилери, де когось вбивають і всю книгу з’ясовують, що це якийсь хитрий другорядний персонаж, на якого жодного разу не падає підозра. Третя – “шедеври” з саморозвитку, де все зводиться до того, що потрібно підіймати з дивану свою дупу і просто починати щось робити. 

“Вже і я з цією дупою…” – подумала Катя, згадуючи про свою редакторку. – “Окрім неї в голову більше нічого не лізе…”

Раптом в голові дівчини промайнула ідея: “А чому б не запитати про тему нової книги у Штучного Інтелекту?” І дійсно, чому б ні? Натхнення ж можна шукати всюди. І Катя ввела запит: “Надай мені, будь ласка, декілька ідей для створення цікавого роману”.

– Звичайно! – одразу видав відповідь невидимий помічник. – Ось кілька ідей для різних жанрів, які можна використати як відправну точку для роману.

Далі віртуальний помагайко розбив ідеї на жанри й видав великий список.

– Так, ну що ж ти тут мені пропонуєш? – з цікавістю занурилася у читання Катя. – Так, так, жанр “Фантастика / Дистопія”. Не писала ще в такому, але я ж хочу бути різноплановою авторкою!

ШІ видав їй два варіанти. Перший: Написати роман про світ, де емоції можна купувати й продавати, а головний герой випадково відчуває щось, чого ніхто не відчуває, і це загрожує існуванню системи.

– Ну що ж, непогана ідея, – задумалася Катя. – Але це ж потрібно буде увесь футуристичний світ з нуля створювати… Писанини й писанини… Що там далі?

Далі було щось подібне до першого варіанту, де людство колонізувало кілька планет, але на одній з них виявляються артефакти, які змінюють сприйняття часу. Герой мусить розкрити таємницю до того, як планета “зникне” з реальності.

– Все-таки, в цьому жанрі я поки що плаваю, – зробила висновок Катя. – Краще щось вже з тих жанрів, в яких маю досвід. – І вона плавно перейшла на рубрику “Містика / Трилер”. Ось там вже починалося цікаве. Перша ідея, щоправда, була не нова: У маленькому містечку кожні 50 років відбувається серія дивних зникнень. Новий поліціянт починає розслідування і дізнається, що коріння явища сягає часів середньовіччя.

– Цікаво, але історія не була моїм улюбленим предметом у школі. Щось не хочеться в неї зараз занурюватися, – відрефлексувала дівчина.

А ось друга ідея в цьому жанрі їй сподобалася більше: людина отримує старовинний щоденник, і щоразу, як вона його читає, події з нього починають відбуватися в реальному світі.

– Інтригуюче! – радісно скрикнула Катя. – Беруся! Беруся! 

Вона підскочила і закружляла по кухні зі своїм ноутбуком. Муська, що якраз зайшла перекусити, зміряла свою власницю засудливим поглядом.

– Побачимо, як ти на мене дивитимешся, коли я напишу черговий бестселер! – гордо заявила та. – Що тоді замявкаєш, мохната мордо!

Муська лише муркнула і м’якою ходою пішла до своїх мисочок. А Катя знову повернулася до столу, а її пальці вже вистукували наступний запит: “Беру ідею про щоденник та реалізацію подій з нього. Яку назву запропонуєш?”

Віртуальний помічник швидко видав наступне:

– Чудовий вибір! Ось кілька варіантів назв для твоєї ідеї.

Далі йшов невеличкий перелік.

– Що тут у нас? – почала переглядати його Катя. – “Щоденник долі”. Занадто банально. “Письма часу”. Господи, що за “письма”? – обурилася вона. – Листи! Листи! Теж не туди. “Сторінки, що оживають”. Ні, не годиться. “Записане в реальності”. А де ж іще, як не в реальності?

Дівчина вже почала розчаровуватися цими “суперкреативними варіантами”, але остання назва її заінтригувала. 

– “Тіні твоїх слів”… А що… Звучить містично… З натяком на якусь загадку.

– Шо вже там міштишне? – прошамкала бабця Мотря, зайшовши до кухні.

– Назва моєї нової книги, бабусю! – радо повідомила Катя, щаслива від того, що їй всього за декілька хвилин вдалося так швидко просунутися у творчому процесі.

– А ти ше зі швоїми книшками? Краще вже б шоловіка собі знайшла! Та й вшякими глупоштями не жаймалашя!

– Одне одному не заважає… – тихо пробурмотіла онучка, не люблячи обговорювати цю тему. І що старенька не заспокоїться з цими пошуками “того єдиного”.

В Каті вже був “той єдиний”. І любила вона у своєму житті лише його. Свого однокласника Гришка. Любила палко і безповоротно. І тому коли їх посадили у першому класі разом за одну парту, не обурювалася, як інші дівчата, а тихенько з-під лоба поглядала на симпатичного чорнявого сусіда. 

Вона робила все, аби сподобатися йому. Навмисно зошити на контрольних ставила так, щоб Гришко міг у неї списати. У портфелі завжди мала одне “зайве” яблуко, яким ділилася з “об’єктом своїх зітхань”. Часто й гроші йому “позичала” (назовсім позичала), коли у того на обід не вистачало. Хлопець щиро дякував за турботу про нього, але серйозно Катю як потенційну “даму серця” ніколи не розглядав. Більше як таку собі “мамку”, яка про нього піклувалася, не вимагаючи нічого натомість. А його сусідка по парті все чекала взаємності.