"Ctrl+C, Ctrl+Книга" Ч.1

– Катерино, ну ти просто рятівниця моєї дупи! – вигукнула Мар’яна Павлівна, щойно та переступила поріг її кабінету. 

“Головній редакторці популярного видавництва “Геній Слова” не личить вживати такі слова як “дупа”, навіть у неформальній розмові!”, – подумала молода та перспективна письменниця Катерина Опришко. Але вголос мовила інше:

– І чого ж це?

– Ти проходь, сідай, в ногах правди немає ж! Тільки-но поглянь на ці звіти! – вона розклала стосик паперів перед своєю протеже. – Твій “Лайф-коуч” розлетівся, як гарячі пиріжки на вокзалі! Вже готуємо другий тираж! Цього разу цілих П’ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ примірників.

– А не забагато? – Катерина підняла брову. – Не очікувала такого успіху, чесно кажучи…

– А я-от не здивована зовсім! – зауважила редакторка. – Це ж справжня знахідка! Ніби й трилер з інтригуючим сюжетом, а вчитаєшся – там ще й мотивації стільки, що хоч лусни! Я сама так зачиталася днями перед сном, що й спати забула! З мене енергія перла шалена! 

– І що, встигли переробити усі справи? – поцікавилася Катя, все ще перебираючи в руках папірці.

– Та не зовсім! – зізналася. – Але холодильник почистила.

– Від бруду?

– Від продуктів, що були у ньому!

Молода письменниця мимоволі посміхнулася.

– Так от що я думаю, Катерино! – радісно заявила Мар’яна Павлівна, підіймаючись зі стільця. – Я думаю, що потрібно кувати залізо, як кажуть, поки гаряче!

– Це ще як?

– Організуємо тобі піар-компанію з “Лайф-коучем” твоїм. А ти в цей час працюватимеш над наступною книгою!

– Наступною? – перепитала, ніби не розчула. – Я поки що від написання цієї відходжу.

– Дівчинко моя, послухай мене! – редакторка понизила голос. – Такий шанс випадає нечасто. Щоб перша книга – й одразу бестселер! Так що досить дупу мені морочити! Погоджуйся на другу книгу!

“Знову вона зі своєю дупою”, – подумки зітхнула Катя.

– Але зауваж, – продовжувала Мар’яна Павлівна, – наступна має бути ще яскравішою!

– Про що ж мені писати? І в якому жанрі? – запитала письменниця, пильно вглядаючись в обличчя співбесідниці. – Бо в мене, якщо чесно, ідей поки катма! 

– Треба писати про те, що хвилює нашу основну аудиторію – жінок після двадцяти п’яти. І щоб теж таке щось мотиваційне та інтригуюче. 

– Мені потрібно подумати, – підсумувала. – Скільки часу маю?

– Тиждень, не більше! – відрізала редакторка. – Потім буде тур книгарнями України, автограф-сесії, може, домовлюся тобі й за якусь обкладинку в жіночому журналі.

– Та я б не дуже й хотіла до себе зайвої уваги… – почала було Катя, та Мар’яна Павлівна жестом руки зупинила її:

– Публічність персони у сьогоденні – це запорука успіху, дитинко. Без впізнаваності – книги мільйонними тиражами не продаються.

Дівчині хотілося ще багато чого заперечити. Що письменників сприймають за їхню творчість, а не зовнішній вигляд. Що мільйонів їй і не треба. І що все, що вона вже хотіла сказати у своїй книзі – сказала. А зараз голова була пустою і навіть мотиваційні заклики, що звучали в “Лайф-коучі”, на неї б зараз не подіяли. Натомість лише мовила:

– За тиждень прийду з новою ідеєю! Чекайте!

– Чекатиму, Катерино! А зараз дупу в жменю і гайда!

“Ну не може вона без дупи”, – зітхнула Катя, виходячи з кабінету.