"Тео і Я". Ч.9

Софія полюбляла кінотеатри. Попри довгі черги біля кас, спонтанні розмови телефоном під час сеансу особливо невихованих глядачів та перешіптування закоханих парочок на “місцях для поцілунків” – було щось магічне у напівтемряві зали, у хрускоті попкорну, у пережитих разом з іншими емоціях, які майстерно чи не дуже, намагалися передати актори на екрані. Соня завжди з головою занурювалася у хитросплетені сюжети драм, сміялася ледь не над кожним жартом дурнуватих комедій та нишком “пускала” сльозу в особливо зворушливих моментах, навіть якщо це був мультфільм.

У той день Славко запропонував піти на екшн, та супутниця потягнула його на детективний трилер “Хейтер”, який розповідав про зникнення відомих дівчат-блогерок та їхній розшук приватним детективом та однією з потенційних жертв. 

Софія з перших хвилин перейнялася історією й весь час намагалася відгадати, хто ж той таємничий Хейтер, що стояв за викраденням. А Славко, здавалося, зовсім не звертав увагу на те, що відбувалося на екрані. Він потайки спостерігав за подругою, яка хрумкотіла попкорном і не помічала нічого навколо. Хлопець ніяк не наважувався зізнатися Соні у своїх почуттях до неї, хоча і здогадувався, що вона скоріше за все відповіла б йому відмовою. Попри це спроб розтопити серце неприступної програмістки Софії Калиновської не втрачав. І радів, що хоча б міг бути поряд як друг. “Просто їй потрібен час, щоб розгледіти в тобі потенційного бойфренда,” – заспокоював себе Славко. – “Зачекаю!” А чекати він умів…

Після завершення кіносеансу, під час якого виявилося, що “Хейтер” – коханий однієї з головних героїнь, було вирішено прогулятися до Соніного дому пішки.

– Я так і знала! – радісно торохкотіла дівчина. – Знала, що це Сергій! 

– Як зрозуміла? – намагався підтримувати розмову Славко, хоча думки займало зовсім інше.

– Це ж елементарно, Ватсон! – махнула рукою Софія. – Він мені підозрілим персонажем видався з самого початку. І все через те, що занадто хорошим був! А від таких завжди чекай біди.

– То що, якщо я, наприклад, хороший, то в душі – прихований маніяк? – пожартував хлопець.

Замість відповіді Соня зупинилась, розвернулася до свого супутника і пильно подивилася йому в очі, ніби вивчаючи. Славкові на мить стало ніяково. Але потім він раптом подався до неї й ніжно торкнувся своїми губами її губ. Дівчину ніби струмом вразило. Вона швидко відсторонилася.

– Ти це чого?? – крикнула ображено.

– Та я… не хотів… Мить така просто була…

– Яка така мить???

– Ну, романтична…

– Славко, ти це припиняй, чуєш? Ми не пара, не закохані. Ми лише друзі! 

Славко зовсім якось знітився, потупив погляд і засунув руки в кишені.

– Гаразд… – промовив тихо. – Просто… іноді забуваєш, що друзі теж можуть… ну, відчувати щось більше.

Далі йшли мовчки. Соня усвідомлювала, що напруга між ними зростає з кожним кроком. Її роздратування змішувалося з жалем, але вона твердо знала: зараз краще не давати Славку хибної надії.

Біля її під’їзду він зупинився:

– Якщо образив – вибач. Я не хотів цього.

– Все нормально, – мовила, але й сама не повірила власним словам.

Вдома, зачинивши двері кімнати, вона одразу увімкнула комп’ютер. Тео вже чекав на неї з неодмінно іронічним поглядом на обличчі:

– І як побачення?

– Ти ж знаєш, що це не було побаченням!

– Авжеж, – кивнув Тео, ледь помітно всміхаючись, – але, судячи з його поведінки, твій супутник так не вважав.

Соня з роздратуванням зняла куртку й кинула її на стілець:

 – Ми просто друзі. Я вже сто разів йому це казала!

– А він сто перший раз перевірив, чи твої слова ще актуальні, – спокійно зауважив віртуальний помічник. – Можу провести статистичний аналіз подібних “дружніх” ситуацій і показати, як часто вони переростають у щось інше.

– Навіть не починай, – перебила вона, сівши перед екраном. – Сьогодні я хочу забути цю розмову.

– Зрозуміло. Тоді, можливо, обговоримо сюжет “Хейтера”? – голос Тео потеплішав. – Там, між іншим, теж була ситуація, коли надмірна доброта одного героя виявилася пасткою.

Соня пирхнула:

– Ти натякаєш, що Славко – це мій “Хейтер”?

– Я нічого не натякаю, – лукаво відповів він. – Я лише пропоную тобі подивитися на все під іншим кутом.

– Не забувай, що Сергій з фільму виявився справжнім монстром. Чому ж тоді мого друга з ним порівнюєш? Думаєш, він становить для мене загрозу? – Соня одразу ж напружилася.

– Ні, я так не думаю! – поспішив уточнити Тео. – Але я бачу, що він емоційно до тебе прив’язаний значно сильніше, ніж ти до нього. І іноді в таких випадках люди починають діяти… імпульсивно.

– Тобто ти хочеш сказати, що мені треба бути з ним обережнішою? – Соня підняла брови.

– Обережнішою і водночас чесною, – відповів Тео. – Якщо між вами не може бути нічого, крім дружби, йому потрібно прямо про це сказати, щоб уникнути непорозумінь.