Розділ 19

В погляді Ліорена, яким він втупився у свою подругу, намішалось стільки емоцій, що вичленити якусь конкретну – Алорії не вдавалось. Тому, вона просто розвела руками й кліпнула на нього безневинними очима:

– Я ж наче добре діло зробила!

Парубок скептично підтиснув губи:

– А, судячи з криків, і не скажеш.

– Я ж не винна, що люди – такі ідіоти! – пирхнула вона, але, помітивши, як глузливо вигнулась одна брова Ліорена, виправилась: – Дракони!

– Можна подумати – Лейна вчинила розумніше, – хмикнув він.

– Спішила жінка поділитись радістю, – знизала плечима дівчина й наблизилась до дверей, прислухаючись до того, що відбувалось за ними, але поки що там зависла загрозлива тиша. – А чоловік не оцінив.

– Можна зрозуміти, – неочікувано прийняв сторону ображеного у своїх почуттях дракона Ліорен: – Всі дракони абсолютно певні, що дитину від них може народити лише істинна пара. І так відбувалось століттями. А тут раптом така звістка.

– А як же кохання? – так нічого й не почувши, Алорія відійшла від дверей й, повернувшись до друга, спіймала його погляд своїм – докірливим: – Якщо кохаєш, то ти маєш беззастережно вірити тому, кого кохаєш.

Парубок усміхнувся самими кутиками губ, наче побоюючись її реакції:

– Ну… тут така ситуація, що черв’ячок сумнівів ворушитиметься дуже активно.

– Черв’ячок?! – склавши руки на грудях, дівчина явно налаштувалась на войовничий лад: – Та там цілий змій отрутою плювався! І, знаєш! – вона з такою силою тицьнула в його груди вказівним пальцем, що можна було запідозрити в ній бажання – його проткнути. – Якщо ти починаєш сумніватись в коханій людині – біжи від неї! Тому що це – точно не кохання! Й одного разу твої сумніви тебе згризуть.

– Якби все було так просто, – сумно усміхаючись, зітхнув Ліорен.

– А все – просто! – гнула свою лінію Алорія. – Тільки люди чомусь люблять все ускладнювати. І дракони разом з ними.

За дверима почулись кроки й до столової увійшов управитель. Окинувши досить невдоволеним поглядом парочку, він прокашлявся й дуже зверхнім тоном оголосив:

– Пан Рівей просить вас до своїх покоїв.

Якось невизначено хитнувши головою, Ліорен взяв дівчину за руку й рушив за управителем. Попри те, що вони й так вже знали дорогу, той все ж довів їх до самих дверей і, знов зиркнувши на нещодавнього «конюха» неприязним поглядом, впустив всередину:

– Прошу! – їдучим тоном супроводив він свої дії.

А в покоях продовжувала вирувати буря, котрій вдалось було вирватись за межі столової, але зусиллями Ріоля її все ж локалізували й втиснули в тісні рамки його спальні. Під незворушним поглядом дракона Лейна носилась приміщенням й трощила все, що траплялось під руку. По щастю, спальні апартаменти хазяїна замку не були обтяжені надлишком крихких предметів. Але ті, яким не пощастило бути виготовленими з заліза, вже валялись під ногами друзками всіх можливих розмірів, а розлючена жінка все ще шукала бодай щось, на чому можна було вимістити надлишкову злість.

На момент, коли до Ріоля наблизились Алорія з Ліореном, Лейна придивлялась до шовкових штор, котрі боязко тиснулись до країв вікна в сподіванні, що їх омине важка доля черепків та скла під ногами знавіснілої бунтарки, але не склалось… Вчепившись в тканину, жінка з такою силою рвонула її, що вирвала й кріплення, на яких та трималась.

Сяючи оскаженілими очима, Лейна рвучко розвернулась і втупилась в ліжко. З її пальців цілком очікувано зірвались перші язички вогню, але тут вже не втримався Ріоль: підскочивши до коханки, він перехопив її за зап’ястки й спритно розвернув у бік нещасних штор, що сиротливо валялись на підлозі. Блакитний шовк спалахнув синім полум’ям й за мить спопелився під дією нейтралізуючого вогонь закляття, кинутого драконом.

– Пусти! – пручаючись, гаркнула Лейна.

– Ні-ні-ні, кохана! Спалити це історичне ліжко – я тобі не дозволю! – стискаючи її в обіймах, хижо всміхався Ріоль. – Нам ще онукам розповідати про те, що за диво ми на ньому створили, а ти хочеш позбавити їх такої реліквії!

– Ти все одно не віриш мені! – лютуючи, вона копнула його ногою по гомілці.  

Трохи скривившись від болю, Ріоль нахилився й куснув її за шию, хрипко рикнувши звідти:

– Вірю, кохана!

– Якби вірив – перевірку не влаштовував би! – прогарчала вона і, в’юнко вивернувшись, гризнула його за підборіддя.

Зрозумівши свою помилку, дракон розвернув злюку до себе спиною, але тепер вона спробувала відтоптати йому пальці ніг, б’ючи п’яткою по чоботу.

– Яка перевірка, пташечко?! – терпляче зносив всі побої Ріоль, ледве встигаючи відсовувати ноги від її всюдисущої п’яти. – Я теж хочу побачити нашу дитину, як і ти. Маю ж я на це право!

– Це моя дитина! – сіпаючись, гарчала Лейна, але сили явно вже полишали її.

– Безумовно, квіточко! Але мені здавалось, – нервово реготнув дракон, схиляючись до її вушка, – що я теж брав у цьому яку не яку участь. А тепер така несправедливість: ти вже бачила нашого малюка, а я ще ні.

– Ти! – гнівно цідила вона слова, не вгамовуючи злість ні на мить. – Звинуватив мене у зраді!

– Я перепросив, – на диво, спокійно продовжував Ріоль. – Двічі перепросив. Перепрошую втретє в присутності тих, при кому звинуватив тебе: я – дурень, що не повірив власному щастю! Ну, хочеш, – він знов схилився й грайливо куснув її за вушко, – ми зараз спустимось на подвір’я і я встану перед тобою навколішки. При всіх!

Лейна завмерла й глухо майже виплюнула:

– Хочу!

Витримці Ріоля цього разу можна було лиш позаздрити: він спокійно випустив її з обіймів і, взявши за руку, повів до дверей. Та варто йому було потягнутися до дверної ручки, як Лейна смикнула його назад й позадкувала. Дракон здивовано озирнувся:

– Що не так, пташечко?

– Не треба, – її голос було ледве чутно, ніби вона в одну мить втратила всі сили. Та й злість, здавалось, розвіялась. – Мені цього не треба, – вже практично пошепки промовила жінка, закриваючи обличчя долонями.