Розділ 18

Поки Алорія налаштовувала свій артефакт, Лейна лежала на канапці, мовчки втуплюючись в стелю. Схоже було, що вона вже ні в яке своє щастя не вірила й не сподівалась на диво. Готуючись, дівчина крадькома кидала на неї погляди, і їй було страшенно шкода цю ще зовсім молоду, але вже зневірену жінку. Зрештою, вона активувала артефакт й поставила його на живіт Лейни.

Вивівши формулу, що підсилювалась дією артефакту, Алорія витягла проекцію енергій своєї пацієнтки й завмерла: маленький енергетичний згусток, котрий вклинився до загального контуру, свідчив про те, що її зусилля не були марними й дали практично моментальний ефект!

Верескнувши, дівчина застрибала на одній нозі, злякавши таким несподіваним проявом емоцій Лейну:

– Що?! – підскочила та, ледь встигши підхопити артефакт, щоб не розбити його.

– Є!!! – схопивши її за руки, Алорія смикнула на себе, змушуючи підвестись й закружляла з нею кімнатою. – Все вийшло! Ще й так швидко!

Лейна ошелешено вклякла на місці, дивлячись на дівчину невидючим зором:

– Ти… Це правда?

– А навіщо мені брехати? – трохи заспокоївшись, усміхнулась їй цілителька. – Я можу тобі показати – сама все побачиш.

– Якщо це так… – жінка раптом закрила рота обома руками, ніби боялась, що звідти зараз вирветься крик, й, зблискуючи вологими очима, захитала головою. – Я до кінця свого життя буду вдячною тобі.

– Залишилось ощасливити радісною звісткою майбутнього татуся, – смішливо сяйнула очима Алорія, наперед смакуючи свою свободу.  

– Значить, влаштуємо свято! – витерши очі й, нарешті, всміхнувшись, Лейна рушила до дверей. – Піду віддам розпорядження на кухні, щоб приготували святковий обід.

Поки щаслива майбутня матуся драконового спадкоємця метушилась, готуючи сюрприз своєму драконові, Алорія вгамувала розбурхані неймовірним підтвердженням її здогадок дослідницькі пристрасті й впала на канапку. Тепер було головним, щоб Ріолю не стукнуло в голову отримати не одного, а двох спадкоємців – так псувати життя Лейні вона не збиралась. Та й своє – також. Тому, про всяк випадок все ж треба буде позбавитись цієї клятої мітки! Або ж хоча б, як сказав Ліорен, приглушити її, аби дракони не відчували.

За дві години повернулись чоловіки й, увійшовши до столової, були трохи ошелешені. Ліорен питально дивився на хазяїна замку, припускаючи, що той забув розповісти про якесь їхнє свято, а Ріоль – на Лейну, намагаючись збагнути, про що ж він забув. Але, мабуть, усвідомивши, що про причину він самотужки не здогадається, дракон просто обійняв коханку й цмокнув у щоку:

– Ти так радієш моєму поверненню, пташечко?

– Зараз і ти порадієш, – сяйнувши загадково-щасливою усмішкою, жінка встала навшпиньки й щось зашепотіла йому на вухо.

Те, як змінювались емоції на обличчі Ріоля, наштовхнуло Алорію на думку, що не варто було так поспішати з цією новиною, не роз’яснивши всього, що було зроблено. Але було пізно: щасливий вираз обличчя дракона швидко змінився на розлючений і він, цупко вп’явшись у плечі коханки, струснув нею, буквально загарчавши:

– З ким?! З ким ти встигла?!

Лейна якусь мить ошелешено кліпала очима, не зрозумівши одразу про що йде мова та, коли до неї дійшло, не менш розлючено гарикнула йому в обличчя:

– Та, як ти смієш?! Всі п’ять років я була лиш з тобою, пожертвувавши власною гідністю й погодившись на принизливий статус вічної коханки! А ти! Ти смієш звинувачувати мене в зраді?! – вона вивільнила з його хватки одне плече й відвісила гучного ляпаса.

У відповідь Ріоль вхопив її за зап’ястки й смикнув на себе:

– З яких пір ти вирішила, що мій мозок відключився остаточно?! Вирішила, що я розтану, дізнавшись про байстрюка й вижену свою істинну? Так, Лейно?! Повірити не можу, що ти виявилась настільки дурною, щоб влаштувати подібне! Чи це в тебе мізки розм’якли?! – зловісно цідив він кожне слово, ніби гвіздки в неї вбивав – один за одним, щоб вже остаточно добити.

– Від-пуссс-ти! – з не меншою злістю прошипіла вона йому в обличчя. – Вони, видно, в мене дійсно розм’якли, якщо я вірила у твоє кохання до якоїсь тимчасової коханки! – рявкнула вона видираючись з його рук. – Зараз же! Ноги моєї не буде в цьому замку!

– Відпущу, – явно не квапився робити це Ріоль, погрозливо нависаючи над нею. – Але спочатку ти мені назвеш ім’я того, з ким ти з мене посміховисько робила. Ну?!

– Сходи подивись в дзеркало, – буквально випльовувала слова Лейна, лютуючись все більше. – Може, воно нарешті покаже тобі твою дурну козлячу голову!

Алорія помітила занепокоєний погляд Ліорена й вирішила втрутитись, поки ця сварка не переросла в щось більш грандіозне й невідворотне:

– Вона каже правду! – крикнула щосили, боячись, що та парочка вже нічого не чує, окрім власного шипіння. – Це я зробила!

Ріоль аж кашлянув:

– Дитину їй?

Від злості, дівчина здійняла кулаки перед собою, струшуючи ними в повітрі й намагаючись не вибухнути найбруднішою лайкою, яку тільки чула в тих бідних кварталах, де доводилось лікувати незаможний народ:

– Та ні! Над цим вже ти старався, а я лиш зробила це можливим.

Дракон повернув до неї обличчя, і його вираз не обіцяв нічого доброго:

– То тут ціла змова! Одна хоче втекти. Друга хоче, щоб вона дійсно втекла. А третій… – він рвучко перевів погляд на Ліорена: – …третій, схоже, й постарався. Не думаю, – він знов смикнув на себе Лейну, – що ти побігла б до конюха, чи до когось з охоронців.

– Ненавиджу! – крик Лейни відлунив від стелі й прокотився приміщенням. – Відпусти! – та, усвідомивши, що так просто їй не вирватись від нього, вона випустила з долонь два вогняних струмені, змушуючи Ріоля сахнутись, послабивши хватку.

Видершись з його рук, жінка рвонула до дверей, лиш на мить озирнувшись біля них:

– Колись ти про це пошкодуєш, – кинула з надривом вона й вискочила в коридор, хряснувши дверима.

– Ну, чому ж! – рикнувши їй вслід, Ріоль почав насуватись на Ліорена. – Я навіть вдячний, що дізнався нарешті ціну твого кохання!