Розділ 17

Хвилин п’ять Алорія переминалась під дверима покоїв Ріоля, боячись нарватись саме на нього та, зрештою, тихенько поскреблась. Відповіддю була тиша, й вона рушила вже до покоїв Ліорена, як раптом рипнули двері й в коридор визирнула розкудлана Лейна. Помітивши дівчину, вона сердито поморщилась:

– Чого тобі?

– Поговорити, – наблизившись, прошепотіла Алорія.

– Є про що? – не оцінила та її дружнього пориву.

– Є! – теж розсердилась дівчина.

– Поговоримо завтра, коли Ріоль вирушить у справах, – сухо кинула Лейна і зникла в темряві покоїв.

Ну, хоча б те, що цього гада лускатого не буде вдома, вже порадувало: більше часу витратить на обговорення з Ліореном плану втечі від драконів. А поки що можна було й виспатись. На її радість, в шафі у спальні знайшлась купа абсолютно нового одягу, а за дверима поряд – ванна кімната. Схоже, Ріоль ґрунтовно підійшов до плану завойовування серця своєї істинної, й гріх було цим не скористатись.

Розніжившись в теплій ванні з трояндовою олією, Алорія ледве доповзла після неї до ліжка й, знесилена, звалилась в нього. Та не встигла її голова торкнутись подушки, як сон миттю потягнув до своєї царини. Але й там їй не було спокою! То доводилось тікати від натовпу драконів. То один з них хапав її в той момент, коли інші наречені намагались вихопити її в нього з лаписьк. То обіймалась з усіма одразу… А один навіть підхопив на руки й закружляв з нею. Тож, ранок виявився полегшенням лиш наполовину: пораділа, що все те було лиш сном, але виспатись нормально не вдалось – прокинулась з важкою головою й ще важчим серцем.

Проте, і в ліжку поніжитись їй не дали, змусивши підвестись на дуже настирливий стук у двері: вже знайома покоївка сповістила, що пан Рівей запрошує її на сніданок до столової. Як не хотілось повернутись до ліжечка й поспати ще хоч трохи, та довелось вставати.

Перебравши купу вбрання й зрозумівши, що клятий дракон постарався аби їй дісталось лиш дуже відверте, Алорія не вигадала нічого кращого, як порізати похідним ножем, котрий завжди носила з собою, одну з суконь, котра хоч якось кольором підходила до тієї, яка видалась їй відповідною випадку й, зробивши з неї на скору руку сяку-таку пелерину, попрямувала на сніданок.

У столовій чекали лише на неї: Ліорен з нетерпінням, Ріоль з цікавістю і Лейна – відсторонено-похмуро. Звернувши увагу на її винахід, дракон іронічно хмикнув, оцінивши кмітливість своєї нареченої-полонянки, й розчаровано зітхнув, позбавлений можливості споглядати дівочі принади. Зате його коханка явно раділа такій реакції, адже плечі й груди суперниці були безсовісно приховані під шаром тканини.

Алорія очікувала, що отримає на горіхи за псування дорогої сукні, але не почула з цього приводу жодного слова. В принципі, враховуючи статки Ріоля, для нього навіть дорога сукня особливо нічого не коштувала. Проте, відігратись за це він все ж спробував, заявивши в кінці, що Ліорен відправиться з ним:

– Має ж твій брат на свої очі переконатись, що віддає сестру до надійних рук, – висунув він вагомий, на його думку, аргумент.

– Я ще не погодилась! – Алорія віджбурнула від себе виделку й ніж, побоюючись піддатись спокусі увіткнути все це в одного конкретного гада. Та, глянувши на вираз обличчя Лейни, зрозуміла, що погарячкувала, й обидва прибори можуть знадобитись, аби такі ж в неї всадити декому не захотілось.

– А тиждень ще не сплив, – нахабно вишкірився Ріоль. – І, якщо ти все ж погодишся, то у твого брата на той момент вже точно не буде сумнівів.

Дівчина відчула, як її рука практично без її відома потягнулась до виделки, але дістати нею дракона з такої відстані було неможливо, а метати виделки вона не вміла. Помітивши її рух й, сполучивши його з виразом її ж обличчя, Ліорен вирішив за краще – розрядити обстановку:

– Гадаю, гірше від цього не буде. Та й познайомимось ближче – раптом й справді станемо однією сім’єю.

Дивитись в цей час на Лейну – Алорія навіть не ризикувала. Вона й шкірою відчувала пекучий погляд коханки дракона: ще трохи й дві дірки їй будуть гарантовані. Хоча, по правді, пропалювати їх варто було б в Ріолі. Вона теж трохи заслужила, але її, принаймні, виправдовувало незнання про справжнє становище дракона. А от він знав!

– Як хочеш, – надавши собі байдужий вигляд, кивнула вона другу.

– От і чудово! – якби усмішки могли сяяти буквально, то Ріолева мала шанси всіх засліпити – таким вдоволеним він був. – А тобі Лейна покаже наш замок, – він швидко скочив з місця й мало не вибіг за двері, киваючи Ліорену, щоб слідував за ним.

Почувши, як брязнув об стіл келих, що тримала в руках Лейна, Алорія цілком розуміла таку поспішність: посуд також міг помчати слідом за драконом. А, враховуючи ступінь озвіріння коханки, влучання в ціль було точно гарантовано. Залишившись з нею наодинці, дівчина нервово зглитнула: келих все ще перебував у руці Лейни, ніби вона роздумувала над тим, чи відпустити його стояти на столі, чи в політ відпустити?

– Лейно, – дуже обережно все ж гукнула її Алорія, – я не вийду заміж за Ріоля ні за яких обставин. Ми навіть домовились, що як йому не вдасться за тиждень вмовити мене – він мене відпустить.

Коханка здійняла на неї вже навіть не розлючений погляд – тужливий:

– Річ не в тому, що ти за нього, можеш вийти. Річ в тому, що він цього хоче, попри все.

– Ти ж розумієш, що він це робить зовсім не з великого кохання? – спробувала хоч якось розрадити її Алорія. – А як тільки він дізнається про твою вагітність – взагалі про мене й думати забуде.

– А я не певна тепер, чи хочу з ним залишатись! – розлючено ляснула по столі долонею Лейна. – Ти йому істинна – ти й народжуй! Хоч й з десяток дракончат!

– В драконів більше однієї дитини не народжується, – нагадала вона їй.

– От тому він й вчепиться в тебе, навіть якщо я завагітнію, – підвівшись зі стільця, Лейна відійшла до вікна, розвернувшись спиною до своєї суперниці і явно ховаючи сльози. – Це ж така рідкість – отримати одразу двох синів!