Розділ 16

В коридорі на неї дуже недобрим поглядом зиркнула Лейна. Алорія якось спробувала очима показати, що абсолютно на її боці, але та демонстративно відвернулась. Важко зітхнувши, дівчина наблизилась до Ліорена й теж демонстративно пирхнула в бік дракона:

– Мені потрібно обговорити все з моїм братом!

– На відкритому просторі – скільки завгодно, – одразу ж підрізав їй крильця Ріоль.

– Що?! – вона була готова до подібного, але воно її не влаштовувало. – В чому ти мене підозрюєш?! Він – мій брат! Як… – гнівно сяючи очима, вона аж кулаками струснула перед обличчям дракона, – …ти смієш?! Звинуватити нас в такому?! Не буде ніякого тижня! Я оголошу війну просто зараз!

Такого шаленого натиску Ріоль явно не очікував й, під глузливий погляд своєї коханки, трохи позадкував:

– Заспокойся, киц… – погляд Лейни швидко став всеспалюючим й він затнувся. – Нащо ж так нервувати?! Я просто…

– Ти просто не віриш, що він мій брат! – Алорія так гарикнула, що навіть захрипла. – Можемо влаштувати магічну перевірку! – вона розуміла, що сильно ризикує, але сподівалась, що, в кращому випадку, дракон й так погодиться, а в гіршому – щось нахімічить Ліорен.

– Гаразд! – махнувши на неї рукою, він тицьнув у двері ліворуч від покоїв Алорії: – Цей тиждень він житиме там, – й, обійнявши за стан невдоволену Лейну, потягнув її в бік сходів.

Полегшено видихнувши, дівчина вхопила за руку свого друга й затягла його до наданих апартаментів. Опинившись всередині, Ліорен приклав пальця до губ й, за допомогою якогось артефакту, почав перевіряти приміщення. По щастю, в ньому не знайшлось нічого, що свідчило б про спробу їх підслухати. Після цього він дістав інший артефакт, котрий мав приглушувати їхні голоси й робити нерозбірливими слова, та активував його.

– Ти божевільна! – шикнув він на подругу, як тільки впевнився, що їх дійсно не почують.

– А ти хочеш, щоб я за нього заміж вийшла?! – сердито пирхнувши, дівчина плюхнулась в крісло й, набурмосившись, склала руки на грудях.

– Хіба не цього ти хотіла? – не втримався, щоб не з’їдучити Ліорен.

– Знаєш, я не розраховувала на коханку!

– Ріоль – старший з усіх шести драконів, що злетілись на тебе, як мухи на мед, – парубок сів навпроти неї. – Невже ти думала, що він сидів й очікував свою істинну, навіть не позираючи в бік інших жінок.

– Взагалі не думала! – ображено огризнулась Алорія.

– Помітно, – продовжував морально добивати її друг. – Ти ж чула про велелюбність драконів.

– Але не думала, що вони кохають своїх коханок. Це все було якось… далеко і… – дівчина сховала обличчя в долонях, – гадала, що вони перед одруженням позбуваються їх.

Ліорен несхвально кахикнув:

– Ти б хотіла, щоб тебе використали й викинули, як непотріб?

– Ну-у-у… – продовжуючи ховати свої очі, Алорія мотнула головою, – …я не дивилась на це з цієї точки зору, поки не зіткнулась з Лейною. Ліорене! – вона різко підвела розчервоніле обличчя: – Я знаю, що утнула дурню! Просто допоможи мені з неї вибратись.

– Можна було б звернутись до короля Ґлеймаріну, але тоді почнуть дійсно розбиратись з цими мітками і я не певен, що на твою користь, – потираючи лоба, задумливо дивився на неї парубок. – А я не хочу, щоб тебе кинули за ґрати, звинувативши у шахрайстві.

– Нам потрібно якось знищити цю мітку протягом тижня, щоб жоден з драконів не зміг мене відшукати, – через знервованість, Алорія не могла довго залишатись на одному місці й, скочивши, підбігла до вікна, звідки відкривався красивенний нічний краєвид, у сподіванні, що він її заспокоїть. – Якщо за ці дні Лейні вдасться завагітніти, то, сподіваюсь, в Ріоля точно відпаде бажання за мною ганятись. А як ще й мітки не стане – тим більше.

Ліорен наблизився до неї: на тлі темних обрисів гір, котрі тьмяно підсвічували зорі, струнка дівоча фігурка виглядала такою тендітною і беззахисною, що мимоволі хотілось її обійняти й захистити. Він навіть руки здійняв, але вона несподівано розвернулась до нього, і йому не залишилось нічого, як просто скуйовдити власне волосся:

– Я можу спробувати створити артефакт, котрий хоча б приглушить мітку й зробить її непомітною, але мені потрібна ще й піч, на якій я зможу зварити зілля й розплавити деяке каміння, щоб змішати їх.

– Піч є тільки на кухні, – сутужно зітхнувши, Алорія обійшла його, так і не зрозумівши справжнього наміру друга, й сперлась на спинку крісла. – І непомітно там щось робити – буде дуже складно, – вона раптом хихотнула, наче труднощі її тільки більше розбурхували: – Але можна спробувати!

Ліорену не залишилось нічого, окрім як, приречено закотивши очі, мотнути головою:

– Можна. Тільки, що ми говоритимемо, коли нас застукають?

– Щось вигадаємо, – спокійно знизала плечима дівчина й, цмокнувши його в щоку, помчала до дверей: – Спробую домовитись з Лейною, щоб вона хоча б за своїм драконом дивилась й не відпускала вночі від себе! А з іншими якось розберемось. Сподіваюсь, ночами вони сплять.