Розділ 15

За вечерею, де Алорія вже просто колупала виделкою їжу, оскільки їсти по другому колу не збиралась, Ріоль ще з пів години з’ясовував родинні стосунки між своєю істинною і її новоявленим братом. Й, схоже, приховано порадів відсутності батьків цієї парочки, а то б скандал міг розгорітись чималенький. Домовитись же з братом дівчини йому видавалось простішим.

– Ви ж розумієте, що для вашої сестри я – вигідна партія? – просто в лоба почав атакувати дракон.

– А ви розумієте, що почали з неприпустимого вчинку? – проігнорував його випад Ліорен й вирішив атакувати сам.

– Ну, а як мав би реагувати дракон, в якого можуть відібрати істинну пару? – нахабно всміхнувшись, Ріоль кинув багатозначним поглядом в бік Алорії, після чого в неї, навіть якби був апетит, то обов’язково зник би, особливо, коли помітила, як скривилась Лейна.

– Якщо ви пропустили цей чарівний момент, то нагадаю: там були ще п’ять драконів, котрі вважали її своєю істинною парою, – не поступався «братик».

– Я певен, що це якась помилка, – задоволеним посміхом розплився Ріоль, та, помітивши далеко нерадісний, скоріше навіть, дуже злий вираз обличчя Лейни, миттю посерйознішав. – Гадаю, ваші маги з цим розберуться.

– Не розберуться, – помітивши, як напружилась Алорія, Ліорен швидко продовжив: – Як тільки ви зникли, здійнялась метушня й хтось зачепив чашу з залишками заручинового зілля, – він розпачливо розвів руками. – Воно розлилось під ноги натовпу, де також була метушня і хтось впустив пляшку ще з якимось зіллям. Тепер там вже не розібрати магічні потоки й не з’ясувати в чому ж помилка.

Слухаючи його, Алорія старанно утримувала свої брови від непереборного бажання підстрибнути вище звичного. Вона була абсолютно певна, що всю ту метушню Ліорен й влаштував, ховаючи сліди їхнього злочину. Ну, тепер хоча б нема чого боятись, що звинуватять її і, якщо пощастить втекти від Ріоля, можна сміливо повертатись до Санторії.

– В такому разі, нема про що хвилюватись взагалі, – явно стримуючи усмішку під пронизливим поглядом своєї коханки, потягнувся за вином Ріоль. – Всім іншим доведеться змиритись з тим, що Алорія – моя істинна пара.

– А, може, хтось поцікавиться й моєю думкою? – насупившись, пирхнула Алорія. – В мене є ще п’ять наречених. Я вимагаю справедливого вибору!

– Кицю… – знов наткнувшись на явно погрозливий погляд Лейни, дракон спіткнувся на пів слові. – Алоріє, ми можемо поговорити наодинці?

Схоже було, що присутність «брата» дещо остудила драконячий запал, й він став більш схильним до спроб домовитись. Хоча, домовлятись Ріоль явно збирався лиш на власну користь.

– Гаразд! – дівчина кивнула Ліорену й кинула побіжним поглядом на Лейну, роблячи очима знак, що все під контролем! – Але розмовляти будемо тут! А мій брат стоятиме за дверима.

– Як скажеш! – Ріоль навіть сперечатись не став з нею й повернувся до Лейни: – Кохана, будь ласка. Ми не довго.

Та коханій явно було все одно – довго, чи ні. Її бісила ця ситуація загалом. Зірвавшись зі стільця, вона вилетіла поперед Ліорена, ледь не прибивши того дверима.

Як тільки вони залишились наодинці, Ріоль плеснув вина й своїй істинній:

– Найкраще вино Ґлеймаріну.

Аромат дійсно був приємним й віддавав трояндами. Помітивши, як внюхується в нього дівчина, дракон хитро всміхнувся:

– Це сімейний рецепт роду Рівей. Ми використовуємо один спеціальний сорт троянд, котрий робить і смак, й аромат цього вина неповторним.

Алорія зробила ковток, повільно куштуючи його: смак дійсно був приємним, м’яким і в міру солодким.

– Воно не надто п’янить, якщо, звісно, не захоплюватись ним, – спостерігаючи за її реакцією, уточнив Ріоль.

– Чудове вино, але ти явно збирався говорити зі мною не про нього, – про всяк випадок вирішила відставити келих дівчина, побоюючись, що може все ж сп’яніти.

– Не про нього, – сів поруч з нею дракон. – Про нас.

– А хіба є ми?

– Якщо припиниш брикатись, в нас такий шанс з’явиться, – абсолютно безапеляційним тоном заявив Ріоль.

– А як же Лейна? – спробувала натиснути на нього з цього боку.

– А що Лейна? – його хитра посмішка не обіцяла легкого розв’язання цієї проблеми. – Якщо тобі неприємно її бачити, я можу оселити тебе в іншому крилі замку, й ви навіть перетинатись не будете.

– Я буду знати про неї! – обуренню дівчини вже не було меж.

– Кицюню, ти звикнеш.

О, як їй хотілось не тільки вином плеснути йому в обличчя, а ще й келихом зверху навернути! Але вона вже усвідомила, що, чим більше чинить опору, тим більше спалахує до неї пристрастю дракон.

– А я не хочу звикати! – схрестивши на грудях руки – якомога далі від предметів, якими можна кинути – сердито пирхнула Алорія.

– В тебе буде все, що ти захочеш.

– Ти купуєш мене, як товар! – все ж не стримавшись, скочила дівчина, перевертаючи стільця.

– Гаразд! Гаразд! – скочивши слідом за нею, примирливо здійняв руки Ріоль. – Давай домовимось: ти даєш мені тиждень і, якщо за цей час я не зможу здобути твоєї прихильності – я власноруч відкрию браму й відпущу. Слово дракона!

– Я маю в це повірити? – Алорія вчувала явний підступ, але іншого варіанту їй все одно не пропонували.

– А що ти втрачаєш?

– Згода! – простягнула йому руку дівчина й додала зловісним тоном: – Але, якщо ти обманеш, я перетворю твоє життя в такий жах, що тобі в замку стане затісно.

– Звучить багатообіцяльно, – хтиво всміхаючись, потиснув її долоньку Ріоль.