Розділ 13

Поки вони вклали сплячого Ріоля в постіль, Алорії вже здавалось, що він, хоч і був зараз в людському вигляді, а важив, як дракон! Та, зрештою, його вмостили на подушки, й дівчина кивнула Лейні:

– Знімай з нього сорочку!

– Тільки сорочку? – насмішкувато блимнула та на неї.

– Все інше – якось без мене вже стягнеш, – червоніючи, буркнула Алорія. – З себе також… до пояса.

– Яка прикрість! – стягуючи з дракона верхню частину одягу, пирхнула Лейна. – Я роздягнута, а йому начхати!

– Нічого! – відводячи очі від потужних чоловічих грудей, почала формувати закляття цілителька. – Розбуджу, і будете чхати разом.

– Гадаю, ми знайдемо більш цікаве заняття, – скинувши з себе халат, Лейна лягла поруч з коханим. – Що далі?

– Лежи мовчки і не заважай мені! – наказовим тоном відрізала їй Алорія й випустила з рук фіолетові цівки магії, за допомогою яких вона зазвичай перевіряла стан здоров’я своїх пацієнтів.

Як вона й припускала, вся відмінність була лиш в рівні енергій: дракон мав підвищений рівень, а Лейна трохи не дотягувала до нього. І, щоб ліквідувати цей перекіс, Алорія взяла й зв’язала їхні енергетичні контури: дракону від цього ніякої шкоди не буде, окрім того, що відчуватиме свою милу, як істинну, а Лейна тільки користь отримає. Скоріш за все…

Скільки часу пішло на те зв’язування, Алорія сказати не могла, але змокнути вона встигла. Такої складної роботи їй ще не доводилось робити й вона сподівалась, що все вийде. І, якщо дійсно вийде, то це буде величезним проривом в цілительській практиці! Нехай тоді хтось закине їй, що вона всього лиш дівчисько! Хоча, вона ніяк не могла зрозуміти, чому до цього ніхто й досі не додумався.

Завершивши останню зв’язку, дівчина просто впала на ліжко поряд з Лейною:

– Зараз я його приведу до тями й… можете… починати… – безсило вичавила вона з себе.

– Починати що? – потягнувши на себе Ріолеву сорочку, котру кинула на подушці, повернулась до неї його коханка.

– Дракончат маленьких робити! – сердито рикнувши, Алорія змусила себе сповзти з ліжка, видобути серед принесених зілль бадьорливе й напитись його самій, а потім влити в рота дракону дорослому.

Як тільки Ріоль закліпав повіками, дівчина вилетіла з покоїв у сподіванні дістатись нарешті кухні й спокійно пообідати, чи вже навіть повечеряти. Довго шукати, по щастю, не довелось: просто пішла на запах. У просторому світлому приміщенні, сповненому смачних ароматів, працювали троє: жінка і дві молоденькі дівчини.

Огрядна кухарка, окинувши її оцінювальним поглядом, вперлась кулаками в боки й практично пробасила:

– Це ти істинна пара нашого пана?

І цей тон Алорії не сподобався:

– Я, – вона з останніх сил постаралась усміхнутись якнаймиліше, оскільки їсти хотілось страшенно.

– Чим йому наша Лейночка лиш не вгодила? – сердито буркнула та, й відвернулась, цикнувши на двох своїх помічниць, що теж з цікавістю роздивлялись нову пані.

– Чому ж не вгодила? – сутужно зітхаючи, дівчина думала лиш про те, як би задобрити цю погрозливу тітоньку, щоб не залишитись голодною. – Ми з нею навіть потоваришували.

Кухарка озирнулась й з хвилину витріщалась на Алорію:

– І я маю повірити, що Лейна потерпить бути другою?! – реготнула вона нарешті під тихеньке хихотіння двох молоденьких дівчат, одна з яких чистила картоплю, а друга кришила моркву. – Та ніколи!

– Ну, я ж погодилась її терпіти, – знизавши плечима, цілителька пробіглась поглядом по казанках в надії видивитись хоч щось вже готове. – І Ріоль – задоволений.

– Та ще б! – гигикнула жінка. – А ти тоді чого тут?

– Поїсти, – мало не пискнула, давлячись слиною Алорія. – Є хоч щось?

– Так зі своїм драконом й Лейною й повечеряєш, – кухарка знов повернулась до готування.

– А вони… не скоро вечерятимуть, – знов, як на зло, червоніючи, вичавила з себе дівчина.

– І тебе не покликали! – надто розмашисто змахнувши ножем мало не перед носом в Алорії, продовжила заповзято нарізати овочі жінка.

– Після весілля! – обурилась дівчина на натяк.

– Ох, яка принципова! – їдуче, як та цибуля, котру вона безжально кромсала, зазначила хазяйка кухні.

– Принципова! – огризнулась Алорія, й одразу ж стишила тон: – Ну, хоч щось, бо з ранку тільки воду й пила.

Кухарка знов озирнулась й, пробігшись по ній поглядом з голови до ніг й назад, скрушно зітхнула:

– Ох, і худюча ж! Які з тебе дракончата будуть?! Нещастя.

Алорія вже набрала повні груди повітря, щоб заперечити, але, побачивши, як жінка насипає їй повну тарілку картоплі з тушкованими овочами, та ще й нарізає товстими шарами сир, вирішила за краще промовчати – все одно вона тут надовго не затримається.

– Їж, трісочка! – кухарка поставила перед нею все це добро й присіла поруч. – Тато й мама є?

Не встигши вхопити ложку, Алорія тут же її відклала й сумно мотнула головою:

– Нема. Вони в мене теж цілителі були. Рятували одне містечко від лихоманки, а, коли повертались, їх вирішили пограбувати, бо думали, що їм заплатили за це. А вони практично нічого й не взяли, бо люди ж помирали! Грабіжники не повірили і вбили їх. Знайшли нещасних десять золотих. І вся ціна життя моїх батьків.

– Бідолашна, – помітивши сльози на очах дівчини, пригорнула її кухарка до своїх грудей. – Важко живеться, коли голову нема до кого прихилити. Нічого! Відгодуємо тебе! А там – драконча народиш, то Ріоль тебе взагалі на руках носитиме!

– А Лейну? – шморгнула носом дівчина.

– Повір, його на всіх вистачить, – насмішкувато поморщилась жінка. – Цей гад лускатий і на руках носитиме, і не тільки на руках. Полюбляють дракони жінок. Але ж і не ображають ніколи. Ну, – вона сама собі хмикнула, – одружуються тільки з істинними. Їж! – кухарка підвелась й повернулась до роботи.