Розділ 12

Коханку довго шукати не довелось: вона мирно ніжилась в ліжку в тих самих покоях, де Алорія й залишила їх удвох. Лейна лежала вкутана у ковдру й мрійливо усміхалась. Помітивши свою суперницю, важко зітхнула й, притримуючи покривало, звелась на лікті:

– Як же було добре, поки ти не увійшла, – скривилась вона. – На якусь мить навіть здалось, що все знов так, як і було.

– Я й прийшла, щоб повернути тобі твоє спокійне минуле, – Алорія діловито склала руки на грудях й кивнула на шафу: – Одягнешся? Чи хай споглядає тебе, як є?

– Яка різниця, в чому я буду «помирати»? – пирхнула Лейна й витягла з-під ковдри руку: – Давай свою отруту!

Саме в цей момент двері розчахнулись й, не встигла Алорія навіть торкнутись своєї сумки, Ріоль підлетів до неї й мало не віджбурнув від ліжка, втиснувши у стіну:

– Яку отруту?! Ти труїти її зібралась?! – його цупка п’ятірня вп’ялась в горло дівчини, майже повністю перекривши можливість дихати, та й говорити також.

В неї виникло непереборне бажання знов його заспокоїти, але тоді все довелося б починати спочатку, а їй цей дракон був потрібен при повному розумі. Точніше, Лейні. Остання, якраз, злетіла з ліжка в чому була, й кинулась на нього, віддираючи від дівчини:

– Відпусти її зараз же! – зрозумівши, що на слова він не реагує, вона просто вкусила його за руку.

Зашипівши від болю, Ріоль послабив хватку, але відпускати не збирався:

– Може, поясниш, що тут відбувається? – повернувшись, рикнув він на коханку, але помітивши її «наряд», точніше його повну відсутність, гучно потягнув повітря носом, і рука, що утримувала нещасну дівчину, ослабла сама, чим та й скористалась, вивернувшись.

– Що відбувається?! – вхопивши за комір, Лейна припечатала дракона до стіни. – Тільки те, коханий, що я хочу звільнити місце твоїй істинній парі, щоб ви жили й раділи одне одному! Без зайвих!

– Пташечко! – повністю ігноруючи її розлючений стан, Ріоль миттю притягнув свою коханку до себе, змикаючи руки  десь на пружних сідницях. – Ти ж знаєш, що я без тебе не зможу.

– Тоді – обирай! – гаркнула вона, намагаючись вирватись з обіймів.

– Ну, чому треба обирати? – нещасним голосом простогнав дракон. – Чому ми не можемо бути всі разом?

– Не дав отруїтись? Кинусь зі скелі! – крики Лейни, здавалось, відлунювали вже десь за межами замку.

– Ну, пташечко! – жалісливо проскиглив Ріоль, тягнучись до неї поцілунком.

Спостерігаючи за цією розгаряченою парочкою, Алорія тихцем позадкувала до дверей, підозрюючи, що зараз відбудеться черговий акт примирення. А от їй терміново треба було сховати всі свої зілля, поки цей гад крилатий не надумав їх в неї забрати про всяк випадок.

Вискочивши в коридор під бурхливе з’ясування стосунків, дівчина кинулась до своєї кімнати. Влетівши до спальні, вона роззирнулась, шукаючи якесь місце, де б хазяїн замку не надумав шукати, але єдине, що спало на думку – це вікно.

Прочинивши його, Алорія визирнула зовні. Найкращим варіантом було б зачепити за щось, та жодної зачіпки не знайшлось, окрім хіба покласти на виступ під вікном, та для цього треба було добряче перехилитись. Тільки вона якось примостила там свою сумку, як хтось вхопив її за одяг й потягнув назад.

– В мене, звісно, є бажання позбутись тебе, але точно не таким чином! – почулось пихтіння Лейни, й вона затягнула свою суперницю назад. – І ти обіцяла мені диво!

– Та не збиралась я стрибати! – відмахнулась від неї дівчина. – Зілля ховала, поки твій милий їх не забрав, вирішивши, що там й справді є отрута, – озирнувшись, Алорія з подивом окинула розхристаний вигляд драконової коханки. Ні, вона була вже трохи одягнута, але якась розгублена й з червоними плямами на обличчі, мов її зганьбили на все королівство: – Я думала ви там довше будете милуватись.

– Ну… милуватись не вийшло, – закусила та нижню губу. – Він щось знов почав торочити про істинну, і я його штурнула… Сильно… І він впав… І головою об мій нічний столик вдарився…

– Ти його хоч не вбила?! – витріщилась на неї Алорія.

– Не знаю… – вже ледь не плачучи прошепотіла Лейна. – Глянь, будь ласка, – вона схопила дівчину за руку й потягнула до дверей.

Ріоль дійсно лежав на підлозі. Непритомний. З розбитою скронею і цівкою крові, що стікала з неї. Алорія в мить забула про всі неприємності – зараз вона була просто цілителем. Схилившись над чоловіком, відчула його слабке дихання, що вже порадувало, й потягнулась рукою до скроні: її пальців торкнулась легка прохолода, що означало – травма не надто серйозна, а, значить, вистачить власних сил.

– Якісь ліки у вас є? – озирнулась до Лейни.

– Ну… – замислилась та, намагаючись згадати, чи дійсно в них є хоч щось, – мабуть, є.

– Неси все! – вирішила вже потім розбиратись з принесеним, а не чекати, поки буде витрачатись час на пошуки потрібного.

Лейна вихором вилетіла з покоїв, а цілителька зайнялась раною. Кістка, по щастю, була цілою, тож, просто запустила процес відновлення тканин. Потім, поклавши долоні на скроні, зайнялась ліквідацією наслідків струсу, але, щоб воно пройшло найбільш м’яко, Алорія занурила постраждалого до глибокого сну.

На момент, коли повернулась Лейна, дівчина вже спокійно сиділа на ліжку. Підлетівши до неї, коханка тицьнула їй цілий набір різних флакончиків й кинулась до Ріоля:

– Що з ним?

– Все, – роздивляючись принесені зілля, задумливо відповіла дівчина.

– Що значить – все? – ледь прохрипотівши, Лейна так й осіла на підлогу, як підкошена.

Звівши на неї очі й помітивши переляк на обличчі, Алорія здивовано кліпнула:

– Гаразд все! Спить він.

Лейна мало поруч з ним не лягла, полегшено видихнувши:

– Що ж ти так лякаєш?!

– Я думала – ти зрозуміла, – дівчина накрапала з червоного флакончика кілька крапель в келих з водою й тут же вихилила його під ошелешений погляд Лейни. – Що? – здивовано втупилась вона у відповідь.