Розділ 7

Що-що, а заспокоювати вона вміла. Випустивши з рук бузкову імлу, Алорія скерувала її на морду коня, й той зупинився просто перед нею. Не нервуючи, не диблячись, просто став, мов вкопаний.

– Ти божевільна?! – загорлала на неї Лейна, котра на відміну від коня була дуже знервована. – Він міг тебе затоптати!

– Не міг, – криво всміхнувшись, кивнула на абсолютно мирного коня Алорія. – Я навіть драконів заспокоїла. Були б ближче – зробила б це й без твоєї допомоги.

– Яка вправна! – ніби отруту зціджувала крізь зуби слова коханка Ріоля. – Від мене що потрібно? Дракона отримала – радій!

– Поговорити з тобою хочу!

– Є про що? – не надто приязним поглядом зблискувала на неї Лейна.

– Якби я хотіла, щоб ти зникла з мого шляху, – Алорія змахнула рукою десь в той бік, де, як їй здавалось, мав бути вихід з замку, – я б тебе не зупиняла. Але в мене є для тебе пропозиція.

– Я вже отримала одну – від Ріоля! – марно намагаючись зрушити з місця коня, розгнівано пирхнула коханка. – Мені не сподобалось!

Погладжуючи скакуна по морді, Алорія продовжувала утримувати його на місці:

– Моя – сподобається! – хитро всміхнулась вона.

Зрозумівши, що цим конем вона вже нікуди не поїде, Лейна спішилась й рвучким кроком наблизилась до своєї щасливої суперниці:

– А як не сподобається? – буравила вона її палахкотливими очима.

– Виключено, – смішливо знизала плечима Алорія. – То де можна поговорити, щоб нам ніхто не заважав?

Стрімко розвернувшись, Лейна рушила повз служниць, що з цікавістю витріщались то на неї, то на новеньку пані, як вони думали. Зачепивши плечем ту, що була більш нахабною, вона зайшла в коридор. Алорія прямувала за нею, вибудовуючи в голові грандіозні плани втечі звідси й, сподіваючись, що інші дракони не встигнуть до того моменту очуняти й кинутись ловити.

Повернувшись до замку тим самим шляхом, Лейна хотіла звернути до іншого крила, але на них вискочив Ріоль. В одних підштанках, з баночкою цілющої мазі в руці – так і кинувся до дівчат, розкидаючи руки для обіймів обох:

– Дівчаточка мої! Пташечко! – першою поцілував Лейну й потягнувся до своєї істинної: – Кицюню!

Алорія ледь вивернулась з-під його руки й відскочила під стражденне зітхання дракона:

– Ну, чого ви? Квіточки!

– Кицюня?! – розлючена Лейна зібралась вже відіпхнути його від себе, але помітивши рани на плечах пригальмувала свої руки, явно не бажаючи робити йому боляче, й просто сердито запихтіла.

– А хто? – наївно покліпав той на неї своїми чорними, мов сама ніч очима. – Ну, хочеш – я інакше називатиму її.

– Довго він таким буде? – гнівно підтиснувши губи, зиркнула вона на Алорію.

– Десь з тиждень, – винно опустила очі та.

– Ааааа! – не втримавшись, прокричала Лейна так, що відлуння прокотилось обома крилами замку. Навіть слуги почали визирати: хто, мабуть, з кухні, бо за ними прилетіли й запахи чогось смачного, хто з якихось приміщень, хто знадвору.

– Пташечко! – обличчя Ріоля враз скривилось, ніби йому відтоптали найболючішу мозоль. – Тобі десь болить?

– Болить! – рикнула Лейна з такою силою, що дракон сам позадкував від неї, і відштовхувати не довелось. – Мені всюди болить!

– Так я за цілителем пошлю! – кинувся до виходу дракон, але був перехоплений за пояс підштанків коханкою.

Мотузка, що їх утримувала, раптом розв’язалась, й остання одежина, що приховувала нижню частину драконячого тіла, трохи з’їхала, змушуючи Алорію знов червоніти.

– Цілителька вже тут, – намагаючись зав’язати мотузку наново, сердито пихтіла Лейна.

– Яке щастя! – дурнувато хихотнув чоловік й потягнувся до своєї істинної: – Нам тепер не треба викликати цілителя.

– Стій смирно! – ледве стримуючись, гарчала на нього коханка, зав’язуючи вузлик.

– Ти така гаряча! – ігноруючи всі інтонації, згріб її в обійми дракон.

– Ріолю! – вже просто шипіла Лейна. – Я ж дійсно припекти можу! І, якраз там, де ти надто розгарячився. Зроби що-небудь! – озирнувшись, розпачливо гаркнула вона на Алорію.

Важко зітхнувши, дівчина подумала, що вистава й так затягнулась, зібравши надто багато глядачів, і випустила з руки чергову бузкову імлу. Вдихнувши її, Ріоль на якусь мить завмер, а потім сповз на підлогу, вмощуючись на ній спати.

Лейна кілька хвилин витріщалась то на нього, то на свою суперницю, й вже сама не знала, що вона стримує більше: сльози, чи черговий крик.

– От… – коханка тицьнула в дракона пальцем, – …от що ти зробила? Як же без тебе було добре! – стиснувши кулаки тупнула вона від злості.

– Віднесіть господаря до його покоїв! – поки слуги не розбіглись, кивнула якимось чоловікам Алорія. – Швидко!

Покрутивши головами та поперезиравшись між собою, ті все ж вирішили дослухатись наказу й, наблизившись до обох дівчат, підхопили сплячого дракона попід руки й ноги і потягли нагору. Лейна кинулась за ними, а Алорії не залишалось нічого іншого, як теж піднятись за всіма.

Лиш впевнившись, що Ріоля вклали в ліжко, Лейна вхопила суперницю за руку й потягнула в коридор, а звідти – на злітний майданчик:

– Тут нас важко буде комусь підслухати, – підійшла вона до балюстради. – Ну, й що ти хотіла?

– Хочу зникнути звідси, але для початку, – Алорія зробила багатозначну паузу, – хочу зробити так, щоб Ріоль одружився з тобою.