Глава 6

Зважившись на відчайдушні заходи, Вадим витягнув із нагрудної кишені свій блокнот і олівець. Витончено змахнув рукою, описуючи в повітрі дугу й ефектно впустив майже списаний олівець під стіл. Спритно й непомітно підштовхнувши його під ноги жінки, квапливо перепросив і нахилився, щоб підняти.

Здається, кавалер щось пробурмотів невдоволено. Але з місця не рушив, продовжуючи похитувати ногою, закинутою на ногу. «Цікаво, чому жінки стараються заради таких екземплярів?» — із сумом подумалося Вадиму, але він, зрозуміло, промовчав.

Кинувшись під стіл, схопив олівець і миттю оцінив стан речей. Ну звісно, ноги вже набрякли й починають синіти там, де не червоніють. Стукнувшись головою об стільницю і викликавши новий напад обурення клієнта, незграбно спробував вибратися з-під столу. Акуратно зачепив чарівні ніжки, явно на розмір більші за туфельки. Ті радісно ковзнули з втомлених стоп. Залом рознісся приглушений стогін звільненої від суспільних правил полонянки.

— Ви що там витворяєте? — люто вигукнув залицяльник, але схопитися з місця знову не спромігся. Лише трохи схилився, щоб зазирнути під стіл. Більше з цікавості, здається, ніж з будь-якої іншої причини.

Вибираючись з-під столу, Вадим спіймав на собі здивовані, збентежені й заінтриговані погляди офіціантів і деяких відвідувачів. Так, сьогодні однозначно «його день».

Однак увесь його емоційний дискомфорт одразу ж з лишком окупився вдячним поглядом мучениці, яка розтиснула нарешті пальці й із задоволенням вдихала на повні груди. Груди, до речі, виявилися справді повними, підтягнутими й привабливими. Тьху ти! Візьми себе в руки, Вадику! Одна справа — рятувати дівчину з полону забобонів, і зовсім інша — нахабно витріщатися на незнайому жінку, яка прийшла з іншим чоловіком. Очевидно, тривала відсутність подвигів на інтимній ниві давалася взнаки. Але вже краще одному, як казав Омар Хаям, ніж з ким попало бути. А варті уваги жінки зустрічатися на його шляху не бажали. Або приходили незмінно в чиємусь супроводі. Ось як вона.

— Я можу вам допомогти, — сердячись на себе за втручання, пробурмотів винувато, — знову вдягнути їх.

— Ні-ні, що ви! — квапливо відмовилася Анфіса, з щенячою відданістю дивлячись на рятівника. А потім прошепотіла одними губами «дякую», викликавши легку усмішку офіціанта, що розумів. А, можливо, їй це тільки здалося. Втім, решта персоналу абсолютно точно витріщалася на виставу, що розгорнулася. Ну і нехай! Хотіла Жанна, щоб вона відпочила і ні про що не думала? Ось вона і буде відпочивати. А що! Має право після насиченого трудового дня головного бухгалтера скромної конторки зі штатом усього в сто п'ятдесят осіб. Принаймні, так любив говорити про своє підприємство власник, який починав колись із крихітної орендованої комірчини й одного старого комп'ютера.

— Що будете замовляти? — запитав привітно, ніби щойно нічого не сталося.

— Що-небудь із напоїв на ваш розсуд, — прихильно кивнула Анфіса, ховаючи боязку доброзичливу посмішку.

Судячи з хитринки в очах адміністратора залу, який особисто вирішив обслуговувати їхній столик, він не просто так поліз до них під стіл. Чомусь не було ні соромно, ні навіть дискомфортно, що він здогадався про її неприємності з туфлями. Хотілося сміятися від полегшення й безглуздості ситуації, але боялася налякати решту відвідувачів і свого горе-залицяльника.

Уже зрозуміла, що не зустрічатиметься з ним більше, але встати й піти не наважилася. Кажуть, треба закривати нецікаві книжки й вимикати нудні фільми. Куди подіти прісних і нецікавих людей, її в дитинстві не вчили. Тож треба просто бути ввічливою і постаратися якнайшвидше дати зрозуміти, що побачення пройшло чудово, але повторення не потрібне. Матеріал засвоєно з першого разу.

— А вам? — співчутливо уточнив, повертаючись до чоловіка і посуваючи йому меню.

Той мигцем глянув, неквапливо перегорнув сторінку, не вчитуючись. Закрив меню і віддав його Вадиму.

— Те саме, що й дамі.

Здається, робити вибір він завжди надає слабкій половині людства. Зрозуміло, і відповідальними за наслідки залишає теж їх. Вадик здивовано підняв брови й розплився в усмішці передчуття. Що ж, він уже знає, чим побалує їх.

Прямуючи до барної стійки, не переставав задумливо посміхатися. О так, він не офіціант, і посадові обов'язки не передбачають створення напоїв. Однак у нього є особливе становище, і сьогодні він ним неодмінно скористається. Можливо, вона зрозуміє його натяк і втече одразу. Тоді він буде спокійний за врятовану жіночу душу.

У рокс вирушили кубики льоду. Наповнивши склянку до верху, Вадим задумливо глянув на пару. Діалог між цими двома явно не бажав зав'язуватися, атмосфера залишалася такою ж холодною, як насипаний ним лід. Стрейнер із шейкером очікували своєї участі в приготуванні.

Бариста потіснився, побачивши азарт в очах Вадима і давши йому місце для нових звершень на створеному спеціально для його творчості просторі. Ні, він не стане сьогодні вигадувати велосипед. Натяк дамі про її кавалера має бути зрозумілим.

Розмішавши все коктейльною ложкою, перелив у наповнений льодом рокс, прикрасив апельсиновою цедрою і взявся до створення другого коктейлю «Ледачий олд фешн». Напій чоловічий, але, можливо, вона здогадається з назви. А якщо не знає? Засумнівався. Тоді він вкаже його в чеку.

З готовими напоями попрямував до столика. Про всяк випадок поцікавився, чи не бажають замовити щось іще. Чоловік здивовано глянув на адміністратора, який зіграв роль офіціанта, потім зазирнув у рокс, здивувавшись, що в кафе взагалі є алкогольні напої. Не отримавши відповіді на своє німе запитання, знизав плечима і почав потягувати принесений коктейль.