Глава 5

Знаряддя тортур Анфіса одягала невдоволено крекчучи і червоніючи під поглядом Жанни, який спопеляв. Та стояла в коридорі, схрестивши руки на грудях, і всім своїм виглядом повідомляла невдоволеним буркотінням подрузі, що не дозволить уникнути витончених тортур класичними туфельками на десятисантиметрових підборах. Червона підошва черевичків-човників старанно намагалася бути схожою на лабутени. Недосвідчений погляд цілком міг би зачепитися за фарбу, проігнорувавши кілька аж ніяк не дизайнерських подряпин, що являли світові справжній колір підошви. Досвідченим модникам взятися тут нізвідки, тож Жанна розсудила, що перше враження варте страждань подруги.

— Де ти тільки взяла цю... ці... — продовжувала кректати, збираючись на побачення.

Туфлі на один розмір менші тиснули одночасно і на п'яту, і на великий палець. Тож пальці довелося підігнути. У такому вигляді вона й розігнулася, шкандибаючи до дверей.

— Е, ні, — похитала головою Жанна. — Хода має бути легкою, від стегна.

На підтвердження своїх слів вона продемонструвала модельну ходу, похитуючи широкими стегнами, як крейсер під час бурі.

Анфіса скептично підвела брови й невдоволено стиснула губи.

— Позичити тобі туфельки? — поцікавилася єхидно.

— Обійдуся, дякую, — буркнула невгамовна однокласниця. — Іди вже, таксі чекає, а я не Рокфеллер.

— Не притягла б туфлі, не знадобилося б і таксі, — фиркнула у відповідь.

Подруги обмінялися колючими поглядами, посміхнулися й розпрощалися.

Опинившись за дверима, Анфіса зупинилася, схопившись за поручні. Відчайдушно хотілося сповзти по дверях і заскребтися, як щеня, що нагулялося, щоб впустили назад. Але гордість не дозволяла відступати перед труднощами. Одне не зрозуміло, якщо те, що відбувається, як пригоду сприймає з них двох тільки Жанна, то чому не вона вирушає на цю каторгу, а Анфіса, яка давно поставила хрест на особистому житті?

Глянула на сходинки, що здалися смертельним випробуванням сестер Попелюшки. Пам'ятається, в оригіналі казки ті заради уваги принца підрізали собі пальці й п'яти, щоб втиснутися в мініатюрну туфельку. Йти-то як? Проігнорувавши спокусу зняти туфлі й піти босоніж, зробила перший боязкий крок униз. Ноги занило від болю. Молячись, щоб не впасти, ображено хмикнула, подумавши, що її принц на сьогоднішній вечір напевно не катував себе так заради ідеальної картинки.

Анфіса важко зітхнула, згадавши першого і єдиного чоловіка. Ну так, він якраз дуже постарався створити для неї ідеальну картинку перед одруженням. Причому, вона виявилася діаметрально протилежною реальному стану справ у перший же день заміжжя. Навіщо тільки малювати брехню? Жити ж доводиться з цілком реальною людиною, а не фотографією глянцевого журналу. Роздратовано знизавши плечима, жінка приречено попленталася сходами до «Renault Megane синього кольору з державними номерами...», який чекав на неї.

Таксист окинув жінку досвідченим оцінювальним поглядом і з розумінням усміхнувся, зупинившись на туфлях. Ще ширше розпливлася його посмішка, коли зрозумів, що їхати доведеться всього один квартал, до нового кафе.

Анфіса знітилася під його тямущим поглядом. Гидко відчувати, що всі навколо розуміють марність твоїх спроб зробити комусь щастя. Усі, крім найкращої подруги, зрозуміло. І чому тільки вирішила погодитися на цю божевільну витівку? Невже й справді так злякалася самотності в похилому віці? Але живуть же якось люди на старості собі на втіху. Ну або просто живуть, виживають, як можуть. Кому вже як на долі написано.

Жанці вона, звичайно, все це пригадає. Благо, пам'ятати доведеться недовго, оскільки подруга обіцяла дочекатися її вдома «з приголомшливими новинами з першого вдалого побачення». Про те, що буде друге і наступні, Анфісі навіть подумати було страшно. Це б якось пережити!

Потай сподіваючись, що людина виявиться пристойною і, хоча б вечір пройде недаремно, вона оплатила поїздку і, накульгуючи, попрямувала до входу в заклад громадського харчування.

Треба віддати власнику належне, оформлення в приємних коричнево-бежевих тонах одразу налаштовувало на домашній затишок і душевне розслаблення. Інтер'єр теж не підкачав, цілком відповідаючи екстер'єру. М'які дивани, пуфи й крісла, багато теплого, м'якого світла, і пахнуть здоров'ям кімнатні квіти в красивих вазонах. Тут уже подруга влучила в саму точку. Якби не вона, Анфіска не вибралася б у люди ще довгі роки. То часу немає до пуття, то грошей, то бажання. А частіше — всього разом узятого одночасно.

Зробивши на вході глибокий вдих, випрямила спину, підняла підборіддя і, дивуючись самій собі, ходою від стегна вирушила до столика біля вікна, як і домовилася з таким собі Сергієм. Фейс-контроль прискіпливої подруги він пройшов за надісланими фотографіями, оскільки аватарці чоловіка та не повірила.

— Мало хто що на аватарку поставить! — недовірливо фиркнула звідниця. — А так я можу бути за тебе спокійна.

— Але мені-то хоч покажи.

— Наживо подивишся, — заявила подруга, закриваючи нетбук.

Так, тридцять років — найкращий вік для «побачень наосліп».

Адміністратор залу, що стояв за стійкою, насупився, пильно розглядаючи занурену у свої думки відвідувачку. Здається, вона ось-ось знепритомніє. На що тільки не підуть ці дивні істоти, щоб справити ефект. Схожу картину йому досить часто доводилося споглядати у нічнім клубі, де працював до цього. У кафе ж зазвичай заходили люди, більш упевнені в собі, задоволені й умиротворені.