Глава 4

— Жанно, хоча б покажи мені його, — Анфіса наполегливо намагалася зазирнути через плече подруги в невеликий монітор, де гніздилися її потенційні наречені, яких ретельно приховувала подруга.

— Ні, — твердо повторила та вкотре. — Спершу ти приготуєшся до побачення, а потім уже я тобі його покажу.

Майбутня наречена усміхнулася.

— Ти серйозно думаєш, що я, зріла людина, стану кудись збиратися, навіть не знаючи, що на мене там чекає?

— Ось саме, що перезріла! — образливо фиркнула Жанна, змахуючи рукою і відправляючи цим жестом однокласницю в кімнату для підготовки до першого побачення.

В успіх заходу вона і сама ледве вірила. А кавалера вибрала швидше для розминки, ніж серйозно. Нехай вже потренується, скине пиху і страхи, а тоді можна і серйозну кандидатуру підбирати.

У Анфіси на цей рахунок були свої плани. Ці вихідні виявилися першими за весь час з моменту феєричного розлучення, коли зосередитися на чому б то не було не виходило ні на секунду. Батьки ображено сопіли, переглядаючись один з одним. Але із запитаннями, як завжди, тактовно не лізли. Та й що б вона їм відповіла? Ваша стара тридцятип'ятирічна донька зібралася на побачення з невідомим мужиком з інтернету? Ну ні вже! Курям на сміх...

Їй і самій здавалося смішним заплановане на вечір понеділка дійство. Жінка була абсолютно впевнена, що жодної з її особливих обставин залицяльник не прийме. Ні цю, ні будь-яку іншу.

А коли батько запропонував розвіятися й сходити в кафе, так злякано смикнулася, що в кімнаті підскочили всі за компанію, а ідею з походом тут же відкинули як негодящу.

Анфіса все думала, чи правильно вона чинить, погоджуючись на цю авантюру. Запропонувала-то Жанна... І нехай погодилася не на тверезу голову, але ж на побачення збирається цілком усвідомлено. Невже самотності на старості років злякалася? Так вона і так світить, без варіантів. Он Свєтка із сусіднього під'їзду тричі вже мужика свого на загулах ловила. Блудний чоловік, похнюпивши голову, плентався додому з винуватим виглядом і черговим дорогущим віником у руках. Анфіса щиро співчувала обом і невідомим коханкам. Уявила себе на місці кожного з учасників драми, здригнулася. Навіщо додому плентається, якщо так обридла дружина, що в чуже ліжко стрибає? Навіщо пробачає чоловікові, якщо вже він думками навіть наліво збігав? Навіщо впускають чужих чоловіків у своє життя і душу? Гидко все це. Анфіса б не пробачила на місці дружини. Не повернулася на місці чоловіка, одного разу пішовши. І не дозволила на місці коханки. Ось прямо категорично й однозначно. Доля на цій обітниці, ймовірно, хихикнула змовницьки, оскільки вже вона краще за всіх знає: чекай біди від того, про що зарікся.

Вихідні промчали напрочуд швидко, потягнувши за собою, як хвіст комети, і понеділок. Той неохоче, пихкаючи, плентався слідом, а з ним і Анфіса, яка слухняно пройшла до своєї кімнати, щоб підготуватися до побачення.

Промайнула шалена думка розфарбувати себе Бабою Ягою або вбратися вульгарно, щоб напевно відбити у подруги бажання звідницею виступати. Але останньої миті важко опустилася на ліжко, втупилася на свої долоні в гордій самоті. Шкіра змінюється, зморшки потихеньку прокльовуються, як ти їх не зволожуй кремами та масками. А старість самотня — все ж таки не заповітна мрія, а радше безвихідь. Гірко зітхнувши своїм роздумам, Анфіса попленталася до шафи підбирати вбрання, яке пасує до нагоди, місця і часу. Цікаво, як сприйме рідня її рішення шукати свою долю, якщо та сама не шукає, або шукає, але не знаходить?..