Глава 3

— Ти, вибач, що? — тримаючись за голову і постукуючи від болю, вкотре запитала Анфіса, відпиваючи з улюбленого кухля чай.

Жанна поїжилася від її абсолютно справедливо сердитого погляду. Косметику змити й переодягнутися вона допомогла подрузі ще до того, як ефект лікеру остаточно випарувався. Вдалося навіть переконати брючний костюм все ж таки вдягнути й зробити в ньому фото. Від гріха якомога далі. Або навпаки, до гріха ближче. Бо змії-спокусники вже щосили строчили повідомлення її несміливій і нерішучій подрузі. Про це вона й повідомила хвилину тому, користуючись моментом видимої благодушності.

— Ти вже розмістила мою анкету? — прошипіла Анфіса, свердлячи співрозмовницю незадоволеним поглядом.

— А що я мала робити? — боязко виправдалася Жанна, розводячи руки в сторони. — Ти б до другого пришестя тягнула. А так я все приготувала. Не вистачало тільки твоїх фотографій. Процес запущено. І є перші результати, — додала зовсім уже тихо, винувато замовкаючи під красномовним поглядом навпроти.

— Що робити? Мене запитати для початку.

— Ти погодилася, — фиркнула Жанна, опускаючи подробиці отримання згоди на цю авантюру.

Анфіса їх тепер уже згадала, тож теж усміхнулася. За що миттєво поплатилася новою хвилею головного болю. Ну не вміла вона пити. Від слова «зовсім». Ніколи. На випускному встигла тільки вдихнути винні пари, як прокинулася вже зустрічаючи світанок. На весіллі пригубила шампанське і ледь не проспала власну шлюбну ніч. Відтоді пити навіть не намагалася. Якби не Жанна.

— Не стріляй мені оченятами, — реготнула подруга, цілком задоволена собою. — Прибережи навички для кавалерів.

Анфіса втомлено зітхнула, остаточно визнаючи свою поразку.

— Хто хоч пише? — поцікавилася ледь не приречено.

Жанка тут же з готовністю присунула до неї нетбук і ткнула наманікюреним вказівним пальчиком в екран. Звідти на них дивилася розпливчаста в ледачій усмішці пика інтернет-залицяльника.

Потенційна наречена незадоволено скривилася, але промовчала.

— Що? — зразу ж обурилася Жанна, вловивши емоції подруги. — Тобі теж не вісімнадцять уже.

— То-то й воно, — відгукнулася. — Стара тітка, а все туди ж, знайомства заводити. Та ще й у мережі! Може, він узагалі аферист якийсь!..

Авантюристка присоромлено опустила погляд, зачепилася ним за нове повідомлення, що мигнуло у верхньому кутку сайту знайомств. Почала швидко строчити послання-відповідь, доки залицяльник не встиг передумати.

— Тобі його не в дім же вести. Що ти хвилюєшся! — розсіяно пробубнила, не відволікаючись від надсилання повідомлення.

— А куди? — поцікавилася вкрадливо, підозрюючи, що й тут на неї чекає щось зі знаком полунички або вишеньки на торті.

— Неподалік від будинку відкрилося нове кафе, — відмахнулася Жанна.

— Ти й листуєшся за мене? — усміхнулася Анфіса, поступово оговтуючись під впливом болезаспокійливої шипучки. Отримавши у відповідь кивок голови, продовжила: — Так, може, і на побачення ти підеш замість мене?

— Заміж теж за тебе? — обурилася.

— Заміж — то вже сама, — хихикнула Анфіса.

— Підеш як миленька! Завтра!

— Завтра я не можу, — злякано відповіла. — Вихідні — час для близьких і по-справжньому важливих людей.

— А майбутній чоловік — людина не важлива?

Анфіса нагородила подругу скептичним поглядом. Перший досвід сімейного життя вимагав відповісти негативно. Але хіба з такою установкою вирушають на побачення?