Куплет 1:
Свій шлях карбуючи країною Чудес,
Ти на розпутті у ваганні зупинилась,
Де край доріг росте великий гриб,
А на шапинці гусінь умостилась
І голову підводить із туману.
Вона стара, у неї безліч рук,
Хитається, мов зморена чи п’яна,
Підводить раз-по-раз мундштук
І сизий дим вдихає від кальяну.
Приспів:
— Куди мені? — у сум’ятті питаєш ти.
— Який обрати путь? Як далі йти?
Вона зроняє лиш: — Ти знаєш і сама.
— Чекає що на мене? — Та в її очах пітьма.
— Вперед. Твоя дорога неблизька.
Дарує посмішку — лукаву й невловиму,
Тоді підводить мундштука
Й щезає в сизій хмарі диму.
Куплет 2:
Та гусінь давня, як і Дивокрай,
І, кажуть, відає усе й про всіх:
Хто, що й коли — чи подвиг, а чи гріх,
І що в майбутньому чигає їх.
Однак, на жаль, та гусінь мовчазна:
В своїм кальяні варить загадки
Й дива за вітром з димом випускає.
А як стрічаються мандрівники —
Лише «Хто ти?» вона відповідає.
Приспів:
— Куди мені? — у сум’ятті питаєш ти.
— Який обрати путь? Як далі йти?
Вона зроняє лиш: — Ти знаєш і сама.
— Чекає що на мене? — Та в її очах пітьма.
— Вперед. Твоя дорога неблизька.
Дарує посмішку — лукаву й невловиму,
Тоді підводить мундштука
Й щезає в сизій хмарі диму…
Відредаговано: 15.02.2026