4

Треба піти десь, сісти та нормальна про це все подумати.

Я побачив невеликий затишний куточок. Це, мабуть, був дитячий майданчик. Якісь гойдалки. Але зараз він пустий. Це те, що мені треба.

Каштани навколо ростуть. Ось там біля школи берези. Всі дерева ще зелені. Та хіба це надовго?

Отак і життя. І вік. Сьогодні тобі п'ятнадцять, а завтра вже двадцять п'ять.

В житті всього не передбачиш. От була в мені дівчина. Майже така, як я. Так, в неї мені подобається те, що вона така — фігуриста. Губи там. Бюст.

А ця Олеся, вона інша. Струнка. Така ще — підліток. Все в неї по дитячому. Ще не жінка вона, але вже і не дитина. Це факт.

От як зараз. Так. Так. Вірно. Як це зветься. Алегорія. Чи метафора? Треба було в школі краще вчитися. Тоді б точно знав.

Олеся це, як зараз. Ще не осінь, та вже і не літо. І може мені й пощастило, що якраз в саме цей час її життя ми й зустрілися.

То йти чи ні? Цікаво, що мене там чекає? Не хочу ламати їй життя. Може для неї — вау, як серйозно. А мені вона цікава, як людина.

Не знаю, як воно там буде з нею. Може все швидко пройде. Але ж треба відповідати за свої вчинки.

Воно багато розуму не треба, щоб чогось там наробити, а потім в кущі, чи як то кажуть, десь там у гречку стрибнути.

Боже! До чого це все я? Вона мала! Тупо мала. Між нами прірва. Я вже наче дорослий чоловік і вона — маленька п'ятнадцятирічна дівчинка.

Ну може і не така вже і дівчинка. Хоча відразу ж помітно, що вона приємна така та вихована.

Видно, що не було в неї нікого. Або хтось і був, то те вже не моя справа.

А все ж таки, як порівняти? Ось моя колишня. У свої дев'ятнадцять вона вже все бачила та й все встигла. Вона і виглядає старша за свій вік.

Пам'ятаю, що вона колись випила та потягнуло її на різні спогади. То вона зізналася, що з дванадцяти років з хлопцями гуляє. А тут вже п'ятнадцять.

Та ні. Олеся не така. Така, не така. Це я щось не так міркую

Ось сиджу тут зараз. А час то минає. Мені вже скоро треба дзвонити у квартиру до Олесі. Та ще нічого мені не зрозуміло. Що робити. Йти чи ні. А що там ми будемо роботи?

Такий день гарний. От чому на вулиці його не провести?

Це все дуже дивно. Чи то в мене вже манія якась. Мене бентежить лише її вік і те, що між нами така різниця. А все інше. Ну так, вона прикольна. Дотепна. Вона, як людина дуже мені подобається.

Але якщо вона схоче більше? Чи дам собі раду я? Чи воно мені взагалі треба?

Не прийшовши не до якої конкретної думки, я пішов собі далі. Далі від будинку де вона живе. Від цього району. Від цієї дівчини.

Мене чекала дівчина. Гарна та розумна. Цікава та запальна. Як вона танцювала на весіллі! Вогонь. Така темпераментна.

Сама невисока. Струнка. Але в очах вогонь. В рухах її. В словах. Вона це полум'я. Я це відразу відчув.

І потім в іншу нашу зустріч. Коли ми усі разом до них приєдналися, то в компанії Олеся молодша за усіх там була. Це мене і не здивувало тоді.

Вона дійсно була молода. Всім дівчатам сімнадцять, вісімнадцять. Це якось дивно. Мабуть.

А все ж таки, що ж мені роботи? Шість років це багато. Коли тобі двадцять, а їй менше.

А може це доля?. Потім жаліти буду. Сама ж запросила. Ну не з'їсть же вона мене. І чого це я малої дівчинки злякався. Раніше в п'ятнадцять років вже дітей купу мали.

Ні. Це я щось знов не про те. Якась ситуація дурна. Не знаю, що мені й роботи.
Що робити. Оці шість років наче стіна між нами.

Але ж коли кохання, то вік немає значення. Чи все-таки має, а?