Розділ 3. Няня Залишається

​Після того, як ми дивом, і трохи за допомогою «магії» з пляшечки Шредді, здали демо-записи лейблу, наше життя перетворилося на швидкісний потяг, у якого відмовили гальма.

​Ми підписали контракт. Ми отримали аванс. І ми готувалися до першого справжнього туру.

Квартира Овчиннікових більше не була домівкою. Вона була штабом.

Вітальня була завалена кейсами для інструментів, мотками дротів, коробками з мерчем, футболки з мордою Шредді розходилися, як гарячі пиріжки, і валізами.

​Тато бігав по квартирі з планшетом, викреслюючи пункти зі списку завдань.

— Так, страховка на кота — є. Запасні струни — є. Дозвіл на перевезення сковорідки через кордон області... Маріє, ти знайшла чек на сковорідку? Без нього митниця нас не пропустить! Це ж стратегічний інструмент!

​Мама сиділа на підлозі серед гори одягу. Вона намагалася запхати п'ять моїх сценічних суконь у валізу розміром з хлібницю.

— Валєро, не відволікай! — відмахнулася вона. — Я намагаюся вирішити дилему: що важливіше — підручник з математики чи запасний блок лаку для волосся?

​— Лак! — крикнув Шредді з кухні, де він доїдав свою преміальну сосиску. — Математика не зробить нам об'єм на сцені!

​У цьому хаосі була одна людина, яка зберігала абсолютний, крижаний спокій.

Клара.

Вона сиділа на стільці біля вікна, пила каву зі свого улюбленого байкерського кухля і чистила барабанні палички спеціальною ганчіркою. Вона була вже одягнена в дорожнє: шкіряна жилетка, важкі черевики, бандана.

​Мама підвела на неї втомлені очі.

— Кларо Петрівно, — сказала вона м'яким, прохальним тоном. — Ви ж не забули взяти свою фірмову каструлю для борщу? І той маленький казанок для каші?

​Клара повільно опустила кухоль.

— Казанок? — перепитала вона. — Навіщо? Я не планую грати соло на казанку. У мене в сеті тільки сковорідка і бідон.

​Мама нервово усміхнулася.

— Ну... я маю на увазі, для готування. Ми ж будемо в дорозі. Готелі, мотелі... Міці треба їсти гаряче. І Шредді любить вашу парову рибку. І Валєра без вашого супу сохне. Ми думали, ви будете... ну... як завжди. Забезпечувати тил.

​У кімнаті стало тихо. Тато навіть перестав шукати чек.

Клара поставила кухоль на підвіконня. Дзенькіт кераміки прозвучав як удар молотка судді.

​— Маріє, — сказала вона спокійно. — Валерію. Давайте прояснимо ситуацію, поки ми не виїхали за окружну.

​Вона встала. Вона не виглядала як бабуся-сусідка, яка колись прийшла посидіти з дитиною. Вона виглядала як рок-зірка.

— Я підписала контракт як учасниця гурту «Harp & Paws». У графі «Посада» написано: «Перкусіоніст». Там немає слова «Кухар». Там немає слова «Прибиральниця». І там точно немає слова «Няня».

​Тато кліпнув очима.

— Але ж... Кларо Петрівно... ми ж сім'я! Ми ж команда! Ви ж завжди допомагали!

​— Я допомагала, коли це було хобі, — відрізала Клара. — Тепер це бізнес. Ви — менеджери. Ви отримуєте відсоток. Я — музикант. Я отримую гонорар. Мій гонорар покриває вибивання ритму з посуду, а не варку борщу в ньому.

​Вона підійшла до своєї сумки і дістала звідти пару нових, блискучих рукавичок без пальців.

— Я люблю Міку. Я поважаю кота, іноді. Але в цьому турі я відповідаю тільки за одне: за те, щоб ви не збилися з ритму. Мене звуть Клара. Не «баба Клара». І мій час коштує дорого.

​Мама випустила з рук сукню.

— А хто ж буде... слідкувати за Мікою? — розгублено запитала вона. — Хто буде перевіряти, чи зробила вона уроки? Хто буде прасувати сорочки?

​Клара одягла окуляри-авіатори, хоча в кімнаті було не сонячно.

— Ви, — сказала вона, показуючи на них паличкою. — Ви її батьки. Вітаю з підвищенням.

​Вона закинула сумку на плече.

— Я чекаю внизу, біля байка Дена. Він підкине мене до автобуса. І до речі, якщо хочете їсти в турі — раджу завантажити додаток доставки їжі. Або навчитися користуватися мікрохвильовкою.

​Вона вийшла, залишивши за собою легкий запах бензину і дорогих парфумів.

​Тато і Мама стояли посеред кімнати, як дві соляні статуї.

— Вона серйозно? — прошепотів Тато.

— Вона в окулярах, — констатувала Мама з жахом. — Вона серйозно. Валєро... ми залишилися без няні. Ми сам на сам з дитиною, котом і побутом.

​Я сиділа на валізі і посміхалася.

Це було жорстко. Але це було чесно. Клара більше не була додатком до нашої сім'ї. Вона була вільною. І вперше я зрозуміла, що цей тур буде зовсім не таким затишним, як планували батьки.

​— Ну що? — виглянув Шредді з кухні, облизуючись. — Десерт буде? Чи Клара оголосила страйк і по пиріжках?

​— Страйк, — зітхнув Тато, дивлячись на гору непрасованих сорочок. — Повний рокерський страйк.

Поки Тато грав у «Тетрис» на рівні «Експерт», намагаючись запхати чотири валізи, три чохли для гітар і мішок котячого наповнювача в багажник нашого мінівена, який ми гордо перейменували на «Тур-бас», я стояла збоку і спостерігала.