Без раннього пробудження. 16

 Так само, як і двадцять років тому, на вулиці падав легенький сніжок. Вітер взагалі не дув. Через це на подвір'ї було чутно щонайменше шурхотіння та лаяння собак на іншому кутку містечка Херіш. Я мовчки стояв на порозі будинку та вслухався в темряву. Потім, повісивши рушницю на праве плече, рушив у перед. Саме на те місце, де й мав з'явитися не бажаний гість. Місячне сяйво яскраво падало на землю і повністю осяювало мої володіння. 
 

- Ну! Де тебе носить? - сказав я і обережно зняв рушницю з плеча. 
"- А можливо це все вигадки? Збіг обставин, чи ще якась несенітниця життя. Можливо ніякого лиса і не буде? Можливо..." , - у моїй голові розпочинали свій поклад цеглинки сумнівів. Та я швидко прогнав надокучливі думки, перебираючи заряджену зброю з руки в руку. 
 

- Це все нерви! - заспокоїв я себе. І ось...
Ліхтар, який висів на дальньому причілку будинка загорівся. Він був налаштований так, що спрацьовував на чиїсь рухи. Рухи людини, собаки, кішки та аж ніяк не рухи потойбічної наволочі. Ще мить і я побачив здоровенний силует лиса, який повільно рухався в мій бік. Мені здалося, що лис був більшого розміру ніж минулого разу. Разів так у два. Я дістав ліхтарика з карману куртки і насвітив прямісінько в його руду мордяку. 
 

.- Ось ти який! Я чекав на тебе багато років і зараз ти відповіси мені за все, що мені довелося пережити після зустрічі з тобою. Паскудо!!! Минуло багато часу від тих подій та я нічогісінько не забув. Чуєш наволоч руда!!! Нічогісінько не забув! , - кричав я лисові немов навіжений. В мені було стільки злоби! Що навіть лишись я без рушниці, власними зубами розірвав би його. Правду говорю! Я готовий був його роздерти голіруч! 
В футах п'яти від мене лис зупинився. Його здоровенні ікла оголилися і готові були шматувати на дрібні шматочки моє тіло. Лисові очі сяяли так, що своїм сяйвом не поступалися сьогоднішній повні. 
- Ну, чому став? Чому зупинився? - сказав я.

- Я чула постріл! Я до останнього сумнівалася в написаному, та... Що там? Він, він..., він мертвий? - не встиг я зайти до будинку, як Крісті засипала мене запитаннями. 
- Прямісінько в горлянку, - спокійно промовив я.    

      Кінець.