Без раннього пробудження. 14

Минуло вже двадцять років після тієї зустрічі з лисом, а я ідосі відчуваю запах свіжо розірваного тіла мого улюбленця. Довгими, зимовими вечорами ми з дружиною частенько згадуємо той вечір. Вечір, який зблизив і без того дружню родину. Ми з моєю Крісті любимо потеревенити про минули і про те, що нам довелося пережити разом. За горнятком свіжо звареноі кави, в затишній кімнаті нашого вже повністю добудованого будинку, ми разом поринувши з головою в спогади споглядаємо через вікно на морозний вечір. Її та мій погляд зупиняється на бетонній статуї Шейха, яка розміщена майже по серед задньго подвір'я. Майже на тому ж місці, де був розірваний здоровенною, рудою потворою. Статую Шейха оточували різноманітні фігурки тварин і не тільки. З роками Крісті сама навчилася виготовляти прикраси для нашого подвір'я і прикрашала своїми роботами пусті місця. Таких у нашому дворі було не так вже й багато. З кожним роком наш будинок обростав новими спорудами, які ніби брали його в кільце. Альтанка, басейн, літній душ та двох поверхова зимова парілка. Яка гарно зустрічала наших близьких друзів та родичів. А ще: молодий садок, з безліччю фруктових дерев. Про квіти, які росли на нашому подвір'ї я взагалі мовчу. Крісті вміло доглядала за своїми рослинами і завжди вчасно окультурювала їх. Ось наприклад троянди різних кольорів вдало перепліталися і їхній ріст досягав другого поверху будинку. В літній час таку красу було б краще описати, та...
 

Я згадав час, коли довбав мерзлу землю. Сльози падали на сніг і я ніяк не міг зупинити вир емоцій. Прокопавши сантиметрів з двадцять я все ж таки наткнувся на м'яку землю. Землю, якою й прикидав пошматоване тіло собаки. Я знаю...! Крісті думала про те, що й я. Я точно знаю. Ми гарно відчуваємо одне одного. Навчилися за разом прожиті роки! 
 

- Сьогодні рівно двадцять років, - ледь чутно промовив я, а Крісті у відповідь ледь помітно кивнула головою. 
- А що там з картиною? - запитала Крісті. 
- Вже нікого не лишилося, - спокійно відповів я, надсьорбнувши гарячої кави. 
 

- Зрозуміла, - сказала вона і повернула свої здорові, зелені очі в мій бік. 
- Сьогодні я все зроблю швидко. Не хвилюйся кохана! - намагався я заспокоїти дружину та сам помітно нервував. 
- Зброя в порядку? - запитала Крісті. 
- Так, відповів я і поставив каву на столик перед собою. 
 

- Сонце вже сіло, - додала Крісті і тим самим дала мені зрозуміти, що вже час. - Лис скоро повернеться  і тоді... Стріляй йому прямісінько міжиочі, як того разу, - сказала вона, а в їі голосі виразно прослуховувалися нотки ненависті до цього створіння.  
Я встав зі стільця і попрямував в напрямку спальні. Де у верхній шухляді над столом взяв ключі від підвалу. 
 

- Ти не забув? - щось кричала мені дружина та я вже нічого не чув. 
Вже за мить мої руки тримали стару, мисливську рушницю. Переломивши її навпіл я вставив в ствол не стріляного патрона. 
 

- Двадцять років промайнули якось швидко.