Без раннього пробудження. 13

 Ці декілька секунд, протягом яких ми з лисом грали в переглядки, здалися мені вічністю. Він помаленьку сунув на мене, а я був готовий зустріти його гарячими кулаками. Не знаю про що я тоді думав та точно інкстинк самозбереження відійшов на задній план. Мабуть це Крісті підштовхнула мене до таких рішучих дій і я забув про страх. 
 

Та на щастя, чи на біду кровопролиття не відбулося. В якийсь момент лис зупинився, повільно повертівши головою навкруги. Його велитенське тіло почало рухатися назад в бік паркану. 
 

- Що, злякався сучий сину!!!, - безстрашно прокречав я, відчуваючи глибоко в душі якусь перевагу над звірем. Адреналін просто переповнював моє тіло, а кісті на стишнувших кулаках здавалося от-от луснуть. 
- Не підходь до нього, - знову я почув голос дружини. Та тепер вона була так близько, що також мала змогу спостерігати за смертельною сутичкою. 
 

- Я тебе Господом Богом молю! Не підходь! Не підходь!, - прошепотів я собі під носа. І Крісті зрозумівши те, що я хочу від неї, мовчки почала відходити назад. В той момент я не бачив обличчя дружини та думаю дивитися там не було нащо. Картина розірваного Шейха лишиться в їі голові назавжди. Так самісінько як і в моїй. 
Лис повернувся рудим хвостом в мій бік і хутко, не прикладаючи великих зусишь, перемахнув через півтора метровий паркан. 
 

- Я тебе зараз пристрелю наволоч!!! - це повернулася Крісті тримаючи в руках стару, мисливську рушницю. 
- Що ти в біса робиш? - сказав я, вихопивши зброю з їі холодних як лід рук. 
 

- Як ти її знайшла? - додав я здивовано. - Мені здавалося, що навіть я не знав точного місця куди сам і приховав зброю. 
Стару, іржаву рушницю я знайшов багато років тому, наводячи лад в будинку після переїзду. Це була двохствольна, мисливська зброя зі зламаним прикладом. В один зі стволів було заряджено патрон, інший був порожній. Назву, рік виготовлення та серійний номер зброї розібрати було не можливо. Іржа аж занадто рительно пошкодила всю важливу інформацію. Наче хтось навмисно вирішив стерти її таким чином. А ось сам ствол рушниці! Він відрізнявся від загального вигляду зброї тим, що був рительно відполірованим. Чи як це правильно називають зброярі? І здається був покритий якоюсь спеціальною змазкою. Патрон, який був заряджений в один зі стволів, також не виглядав старим. Вирішивши, що це просто зброя в не робочому стані, я як і справжній чоловік вирішив.... Викинути? Ні! Вирішив для чогось лишити її в себе. А раптом знадобиться! Ось так замотавши рушницю в старе ганчір'я, я приткнув їі десь на горищі бцдинку. Ще де який час я пам'ятав про неї і одного разу навіть намагався полагодити приклада. Та потім... З роками... Забув! Чесно кажучи я навіть не пам'ятаю того дня, коли показав знахідку своїй дружині. Мабуть в той момент моя голова була забита чимось іншим, от і все. А вона не забула! Можливо навіть відвідувала їі час від часу, надихаючись нею на новий кримінальний роман з елементами еротики.