Без раннього пробудження. 12

 Того вечора я в останнє бачив живим нашого родинного улюбленця. Руда тварюка пошматувала тіло молодого Шейха на шмаття. Бідолашний навіть відбитися був не в змозі. А от розміри самого лиса мене ще й як вразили! 
 

Рука навела світло ліхтарика в бік скуління собаки. Шейх вже тим часом лежав на холодній землі втрушену снігом. Який під його тілом перетворився на багряно червону ковдру, котра розповзалася і вимальовувала ще більший і більший радіус. Собака ледве дихав. Точніше сказати випускав своє останнє повітря, яке набрав в легені перед зустріччю з потворою. Від побачиного я ледве втримав в руці світло, а мої ноги стали ватними і я ледве не присів на п'яту точку. Зібравшись з думками я почав несамовито горлати. 
 

- Пішов геть паскудо!!! Пішов з мого подвір'я!!! - вирвався крик з мого пересохшого горла, зовсім не моїм голосом. 
Та лис навіть не ворухнувся. Він спокійно стояв над тілом моєї собаки та жадібно пожерав її ще гарячу плоть. Очі його яскраво виблискували під світлом ліхтаря, а з потворної пащеки капали крапельки крові. 
 

- І ця потвора тільки-но спостерігала через вікно за моїм сином. Та що це за паскуда така???!!! - страх якось різко переріс у ненависть. І я без страшно ринувся в перед. 
- Пішов з відси патороч! Чуєш! Пішов! - загорлопанив я що є сили. 
- Максе! Що там трапилося? - почув я голос дружини з інхого боку подвір'я. 
 

- Не йди сюди! Повертайся в будинок! Повертайся, чуєш! І двері гарно зачини! - прокречав я, не відводячи погляду від незвантго гостя. 
І тут сталося таке, що примусило мене забути про страх. Зовсім! 
Лис почувши голос моєї дружини перестав рвати тіло Шейха. Його велитенські, сяючі очі забігали в різнобіч, ніби шукаючи най коротший шлях до Крісті.  Він полишив шматувати собаку і пішов в сторону світла від ліхтарика. В той момент я помітив який він велитенський. Лис був не в двічі більшим за мого собаку, як мені здалося на перший погляд, а в тричі як мінімум! 
Потвора стояла на проти мене вишкіливши гострі зуби. У повітрі відчувався запах свіжо розірваного тіла. Тіла, яке ще декілька хвилин назад я називав Шейхом. Тіла, яке так любила моя родина. Тіла... !!! Та тепер це й тілом важко назвати. 
 

- Любий! Що там сталося? - голос дружини пролунав десь за моєю спиною. 
Лис рушив в перед. Кров ще не переставала капати з його пащеки. Здоровенні лапища лишали на снігові червоні відбитки. Відбитки зроблені кров'ю мого Шейха! 
 

- Я ж чітко сказав тобі лишатися в будинку! - промовив я ледве чутно стискаючи кулаки. 
 

Мороз зовсім перестав відчуватися. Стало аж занадто жарко.