Без раннього пробудження. 10

  2006 рік. 
Крісті працювала на горі, в своєму кабінеті, над закінченням свого роману. Це був їі другий роман і вона покладала на нього чи малі надії. З роками нам вдалося трішки перепланувати будинок і ось вже в Крісті є свій омріяний куточок автора, де вона виплескувала на екран свого нед-бука історіі з поміткою вісімнадцять плюс. Чесно кжучи мені не дуже до вподоби література такого характеру, але те що відбувається в жіночій голові критикувати нікому не під силу. Так і я особизто був змушений змиритися з поміткою для дорослих. До того ж у дружини писати романи, які були в більшості для аудиторії самотніх домогосподарок, входило дуже талановито. 
 

На вулиці падав перший сніг. Хоча у грудні місяці це трішечки на мою думку було запізно. Я грався у дитячій кімнаті з нашим сином Саймоном, якому на той час вже виповнилося два роки. Сонце за вікном впевнено падало за горизонт, а мороз на вулиці підсилювався з настанням темряви. Це було видно по візерункам, які почали з'являтися на вікнах будинку. Я прийняв рішення швиденько спуститися до підвалу для того, щоб зробити полум'я в котлі сильніше. Шишивши малого Саймона в купі іграшок я так і зробив. Двері в дитячу кімнату я лишив відчинині. 
 

-  " А раптом я захочу заскочити на гору до коханої дружини, щоб побажати їй бажаного завершення чергового роману, а Саймон в цей момент покличе татка. Почувши його поклик через відчинені дверцята я швиденько повернуся назад ", - подумав тоді я. 
Прогулянка в підвал не зайняла багатотчасу і я все таки вирішив піднятися на другий поверх до Крісті. До того ж проходячи повз синову кімнату я помітив те, що Саймон був заклопотаний граючись своїми іграшками. На шляху до Крісті я навідався до холодильника, який стояв в кінці кухні. Дістав з відти почату минулих вихідних пляшку червоного вина і прихопив з настільної шафи два келихи. І знову повернувся до титячої, щоб переконатися в безтурботності Саймона. Та малого не відволік навіть дзвін келихів, якими я ненароком стукнув об пляшку, коли підійшов до спальні. 
 

-  Ну добре малий! Я скоро повернуся! - прошепотів я ледве чутно і вже хотів піти. 
В очі потрапила занавіска в кімнаті хлопчика. Вона була не до кінця задвинута і через не велику щілину я бачив вуличну темряву. 
- " Хлопець так гарно бавиться. Не хочеться йому заважати " - подумав я. Та... Ще бабця вчила мене завжди на ніч закривати вікна занавісками і ніколи не лишати їх голими. 
 

- З відкритими вікнами ти наче голий перед усім світом, - говорила мені моя бабуся Стейс, а я уважно слухав стареньку. З тих пір я завжди закриваю вікна з настанням темряви. Це увійшло мені в звичку. 
- " Можливо сьогодні зробити виняток? " - промайнула думка в моїй голові. Та дивлячись у чорну щілину я й справді відчував себе без захисним. Малий Саймон добре бавився і я все таки вирішив зайти до дитячої для того, щоб поправити ширму. 
Ще коли  стояв там, біля вгоду, то помітив. Я точно бачив два палаючих вогники у вікні. Я обережно переступивши іграшки сина наближався то вікна, а з відти на мене не переставали дивитися чиїсь очі. Іграшкова поліцейська машинка потрапила під ногу і це на мить відірвало мене від темної щілини. Коли я знову повернув свій погляд у позначене місце, то нічого дивного не помітив. Підійшовши в притул до вікна я різко відкрив занавіску, а потім нічого не побачивши знову повернув ширму на місце. 
 

- Я точно бачив чиїсь сяючі очі,- промовив я в голос. Саймон вирячив на мене свої маленькі оченята і скрививши обличчя тихесенько заплакав. 
Крісті, яка вже тим часам спустилася до низу, помітила дивну картину: Я з пляшкою вина в руках, мовчки стою перед рюмсаючою дитиною. 
 

- Я точно щось бачив, - знов пробурмотів я і не даючи ніяких пояснень дружині попрямував повз...