Без раннього пробудження. 9

 Тільки старий Дженкінс міг росповісти мені так багато про колишнього власника та його випадкового товариша. Тільки старий Дженкінс пам'ятав історію, в якій йде мова про так званого Алана. Більше ніхто в містевку не міг згадати такі подробиці з життя Генрі Сванса. А можливо Дженкінс вигадав усе це? Можливо це вибрики його старого мозку, просякнутого сигаретним димом? Можливо! Та от в нього самого запитати я вже нічого не міг. Дженкінс помер тієї ж зими, не дочекавшись свого дев'яносто трьох ліття і забрав з собою в могилу відповіді на мої питання. 
 

" Тільки коли цвяхи вгатять в домовину " - згадував я слова старого, коли люди з ритуальних послуг заколочували труну Дженкінса. 
" Ось і позбувся ти свого надокучливого кашлятиння " - думав собі я, стоячи напроти свіжо виритої могили. 
Птахів на картині стало ще менше. Двадцять другого лютого, дві тисячі третього року птах лишився один. Він був зображений на картині найближче до господаря і стояв майже біля його ніг. Я не міг повірити в те, що відбувалося прямісінько перед моїм носом. Чому? Як? Коли? Голова обертом. 
 

- Де твоя картина? Ти що позбувся їі? Вона ж тобі так подобалась, - запитала в мене Крісті, коли одного разу вирішила відвідати моє робоче місце. 
- Яяя... вже давно відніс їі на горище. Набридла. Та й сум навіює, - намагався знайти якомога чітке виправдання тому, що картина зникла з мого гаража. Та звісно на горище я картину не відніс! Я опустив її в оглядову яму, в самісінький кінець. Прикидавши старими ганчірками та надійно приховавши ту від людського ока. Навіщо? Запитаєте Ви! Та я й сам не можу дати відповіді на це питання. 
 

Можливо тому, що картина лякала мене і я не хотів так само налякати нею своїх близьких. Та яка вже різниця. Що зроблено, те зроблено і нічого не повернути назад. Картав я себе також за те, що того разу не договорив зі стариганом Дженкінсом. Знав би я, що бідолашний невдовзі помре, то витяг  з нього ще трішечки інформації. А він щось знав! Я впевнений в цьому. 
На картині художник зобразив Генрі. 
Сни!
 

Я почав бачити дивні сни на прикінці дві тисячі четвертого. Моя Крісті тоді вже була вагітна моїм старшим сином Саймоном. Перебуваючи в родинних клопотах я на де який час перестав думати про річ, яка знаходилася в моїй оглядовій ямі. Декілька місяців я не скидав з неї старе ганчір'я та й набридло воно мені, перебувати в постійних роздумах про картину. Тримати себе в напрузі день за днем. Ні! Набридло! До того ж, ми з моєю коханою чекали на появу нашого первістка і були з головою поринуті у приємні клопоти, пов'язані з батьківством. 
 

Зимової, грудневої ночі Генрі вперше прийшов до мене. Це був короткий і бентежний сон, але це точно був він, Генрі Сванс. Чоловік повторював точну копію старого з картини. Я навіть відчув на мить запах від його самокрутки. 
- Вбий лиса. Вбий хитрого лиса. Пристрель його. Пристрель, чуєш мене! Пристрель його Максе, а інакше... Він не обмежеться моїми гусьми. Не обмежеться! Скільки в тебе їх лишилося? Скільки? Правильно. Жодного! - і я прокинувся. Ось так і розпочалося моє так би мовити знайомство зі старим Генрі. Тієї ночі, не дочекавшись ранку я немов обпечений побіг у напрямку свого робочого місця. Відразу навіть не помітивши те, що крокую босоніж по свіжо впавшому снігу. Ось велитенський замок, котрий висів на вхідних воротіх до гаража піддався і я опинився в холодному приміщенні. Хутко спустився в оглядову яму, на мить завмер перед старим лахміттям, котре приховувало до болі знайому річ. Руки тремтіши від холоду, а пальці ніг зводила судома. Обережно скинувши комуфляж зі старої картини я помітив, що... Помітив те, що мені наснився віщий сон. Чи можливо це був взагалі не сон?!