Без раннього пробудження.5

 Вперше я помітив, що картина ніби дивиться на мене з тієї зимової холоднечії зображеною на ній не відомим метцем. Я не можу описати зараз тих відчуттів та емоцій, які випромінювало моє тіло та розум при вдивлянні в цей малюнок. Мій мозок чітко розумів, що це лишень форби нанесені на шматок пошарпаної фанери. Але маленькі нотки сумнівів вже тоді почали вимальовуватися. І ці нотки згодом переросли в, так звану, музику в моїй голові. В пісню моєї підсвкідомості, котра була і без того оброзша темрявою. Темрявою, яку я начерпав з романів мого улюбленого автора. Темрявою, котра прийшла до мене в найвіддаленіші куточки мого розуму з улюблених фільмів. Спочатку я так і вважав. Покладав усе на мою аж занадто розвинену фантазію, яка була присутня в моїй голові завдяки улюбленому контенту. 
 

- " Це просто витвір моєї уяви. Іншого і бути не може ", - повторював я собі. І намагався знайти тому якесь пояснення, виправдання. - " Як би описав ці всі події у своєму романі сам Кінг? Можливо ця історія для нього була б однією з найкращих?! " - і навіть ось такі думки пробігали в моїй голові і бувало залишалися там на невизначений термін, скажімо так. 
 

Та як би я не хотів насправді відвести реальність,  прив'язати її до занадто розвиненої фантазії, зробити це було не можливо. Чим далі я спостерігав за картиною розумів, що не можу опиратися тому. Тому, що вона нав'язувала мені кожного разу коли я стикався з нею. А стикатися доводилося частенько, так-як вона висіла в моєму гаражі. В моєму робочому місці. А перемістити картину кудись на іншу стіну мені в першу чергу заважала цікавість. Так! Саме цікавість переконувала мене не робити цього і лишити картину там де вона була.  
Дивно було й те, що тільки я міг відчувати енергетику картини. 
 

- Максе, коханий! Це лише стара, не зрозуміла картина. Та й картиною її важко назвати! Я взагалі не розумію, навіщо ти повісив собі в гараж цей витвір местецтва? На твоєму місці я б лишила їі на горищі, або взагалі позбулася картини. Вона в жахливому стані, а люди приїздивши до тебе в гараж бачать даний предмет, - говорила Крісті коли я натякав їй про силу картини. 
 Ніхто, окрім мене не бачив. Ніхто не слухав. Ніхто. Ніхто..., окрім.
 

Шіснадцятого лютого, дві тисячі першого року зима виявилася суворою. У містечку, на південному сході країни під назвою Хоріш, термометр показував мінус двадцять два по цельсію. Це при тому, що вимірювач тумператури знаходився під прямими промінями сонця. Та навіть це не підіймало ртутний стопчик в гору, а годинникова стрілка на стіні місцевого СТО показувала десяту годину ранку. Не дивлячись на суботній ранок під'їзд до авто-майстерні був охайно прочищений від нічного снігопаду, який закінчився близько першої ночі та все таки встиг лишити на землі суттєвий відбиток своїх нічних старань. В гаражному приміщенні, за щільно зачининими дверима робота кипіла і на відстані було чутно бризчання інструментів. Про те, що в гаражі велися ранкові роботи свідчив густий дим, який густим стовпом простилауся в гору, беручи свій початок від полум'я старої " буржуйки ". Так місцеві називали дров'яні печі, які використовувались для обігріву не великих приміщень. В цьому випадку був не великий гараж, який слугував відділенням швидкої допомоги для авто та їх власників.