Без раннього пробудження. 3

 Повернемося до картини. Знайшов я їі викидаючи старий мотлох з горища. Мене ще з маличку цікавили такі речі. Від них віяло якоюсь загадковістю та неповіданим. Ось і від ккртини я відчув де що подібне. Точно не можу описати відчуття, але коли вперше побачив їі то вирішив неодмінно лишити. Людина, котра намалювала цю картину повністю передала емоціі і подіі які на ній відбувалися. З першого погляду не було нічого такого, що б могло превернути увагу. Фарби з роками втратили свої властивості, а над оправою добре постаралася міль. Та не знаю чому! Я відчув від неї щось таке і воно перевернуло мені душу. Навіть і зараз коли я дивлюсь на неі, то відчуваю щось далеке, щось потойбічне. 
 

- І куди ти повісиш таку красу? - з усмішкою запитала мене Крісті. Вона до останнього думала, що я аж ніяк не лишу вдома цей мотлох. 
- Ти лишень подивися! Хтось, колись добре постарався. А можливо ця картина коштує великих грошей і через декілька років ми продамо їі й розбагатіємо, - намагався вмовити я тоді дружину лишити стару знахідку. Та правду кажучи я вже тоді знав, що вона лишиться. 
 

- Ну гаразд. Бачу тебе не переконати. Можеш лишити картину, але... В будинку їй не місце. Сам розумієш. Якщо вона так припала тобі до душі лиши її на горищі. І гстям на очі не буде потрапляти і тобі самому легше, - запропонувала умови Крісті. Дівчина знала, що коли Макс щось подібне надумав у своїй голові, то переконати в протилежному його неможливо. щкми
 

 - Дякую кохана. Та.... На горищі... Давай краще я заберу картину до себе в гараж , - сказав я. І так воно й сталося. 
 Гараж був побудований так, що прилягав до будинка. В ті часи багато будівель були саме з таким плануванням.  Я доті тільки розпочинав справу з ремонту автотранспорту, то ж місця для нових інструментів та механізмів вистачало. Ми з дружиною завжди мріяли відкрити свою справу, яка б приносила нам не тільки прибуток, а ще й задоволення. А я любив коперсатися в тачках. 
 

Так стара картина опинилася на дальній стіні гаража. Відразу не помітна сторонньому окові. Вона йдосі там висить. В гаражі мінялася обстановка, мінялися з роками сімейні авто, а вона лишалася на своєму місці. І навіть ті подіі котрі відбулися між нами, між мною і шматком пофарбованої фанери, не примусили мене зняти картину зі стіни. 
 

- " Це просто чийсь витвір мистецтва, прямокутної форми ", - котру ніч підряд повторював я собі, міцно стискаючи в своїх руках маленьку Біблію. Я ніяк не міг зрозуміти, на стільки це можливо. Як взагалі я став свідком і в одночас співучасником всього цього, що відбулося. 
Читаючи книги, або дивлячись фільми на основі реальних подій ми ще більше занурюємося в ситуаццю. І я зараз говорю саме про фільми на шталкт " СІМ ДЕМОНІВ ЕМІЛІ РОУЗ " , " ПОКИНУТИЙ " і так далі. Кров холоне в венах. Правда? Правда! Той хто читав, або бачив щось подібне зрозуміє мене безсумніву. Пояснити таке не можливо. Виказати свої припущення? Так! Пояснити? Ні. Це моя, повторюся, моя особиста думка. 
 

Тепер людина, яка заходила в мій гараж, могла бачити щось неймовірно загадкове і навіть не здогадувалася про це.