Календар 22

Похорони відбулися  за містом, на кладовищі " Дяді Сема ". Саме так місцеві назваши чомусь це тихе місце. Місцеві старожили розповідали, що першим похованим на цьому кладовищі був чоловік на ім'я Сем. Але думки людей розбігалися і хтось вважав, що це просто ім'я охоронця кладовища котрий працював тут багато років тому. Від так, саме на кладовищі Сема захоронили Карла. 
 

Кшадовище знаходилося в милях двадцяти від Бенового помешкання. А так як чоловікове авто було м'яко кажучи не на ходу, відвезти Бена звісно погодилася Меггі. Тим паче дівчина також встигла познайомитися з помершим молодим чоловіком. Хоча Меггі  й старалася обходити такі події стороною, але від сьогоднішньої аж ніяк не могла відмовити. Адже коханому чоловікові як ніколи була потрібна підтримка. І дівчина не вагаючись погодилася. 
 

На похоронах було присутньо дуже багато людей. Бен більшу половину їх не знав, або просто забув. Де які обличчя чоловікові здавалися знайомими, але він ніяк не міг пов'язати ці обличчя зі своїм минулим. Де які люди проходячи повз, з сумним виразом обличчя, віталися з ним. А Бен вітався у відповідь, просто показуючи чемність. 
- Гарний тоді був бій Бене! - сказав підстаркуватий чоловік, який щось шукав при цьому у своїй чоловічій сумці. Вона висіла в незнайомця через плече і при ходьбі билася старому в коліно. 
 

- Я навіть одне фото зберіг і тепер завжди ношу його з собою, - і діставши стареньку фотокартку старий майже тицьнув нею в обличчя Бена. - Це ми з тобою перед боєм. Таке чудове вийшло фото, - і старий поклав назад в кишеню сумки пошарпаного спогада. Він робив це так обережно, наче че була не стара фотокартка, а якийсь скарб. 
- Гарні були часи Бене. Гарні! - промовивши цю фразу чоловік почав потихеньку відходити в бік. - Ну поскоріш видужуй! - додав той. 
 

- Мабуть твій запеклий фанат, - промовила Меггі з ледь помітною посмішкою. 
- Мабуть, - ніяково відповів Бен. 
- Бене! Ти як? 
- Як життя? 
 - Ти повернувся?  
 

- Не можу повірити своїм очам! Це справді ти? 
І таких запитань було багато. Бен просто махав головою у відповідь і час від часу озирався в очі Меггі. Ніби шукаючи в них відповіді на ці запитання. 
 

- Я нікого не пам'ятаю з цих людей, - прошепотів на вухо своїй супутниці Бен. 
- Це нічого коханий. Все згодом відновиться! Пам'ять повернеться до тебе. А якщо навіть не повернеться на всі сто відсотків головне те, що вони пам'ятають тебе. Ти розумієш про що я!? Головне, що ці всі люди тебе не забули. І мабуть частенько про тебе думали. Ти подивися на того старого! Він ідосі носить фотокартку де ви разом, - Меггі пошепки підтримувала зніяковілого Бена. 
Раптом дівчина відчула знайомий запах. Так це точно він. Меггі не могла його спутати ні з якимось іншим. Дівчина почала якось знервовано роздивлятися навкруги, та нікого не бачила. Нікого, хто міг би її зацікавити. На вулиці був відсутній навіть малесенький вітерець. Це означало лише одне, рознощиця цього приємного запаху стояла десь поруч. Очі Меггі все вишукували і вишукували намальований в голові силует, та через велике скупчення людей нічого подібного не вдавалося побачити. 
 

Місцевий священник розпочав свою проповідь, аж ось... Раптово зі сторони де стояв старий, який тицяв в лице старою фотокарткою Бенові, подув легенький вітерець. З його теплим диханням до Меггі долинув той запах, власницю якого вона вже довгий час вишукувала в натовпі. Ось вітер дмухнув з ще більшою силою і тепер Меггі побачила довге жіноче волосся, яке ніби жило своїм життям в обіймах теплого, літнього повітря. Волосся то підіймалося до гори, то знову ховалося в натовпі. 
 

- Це ти. Це точно ти. Я не могла помилитися. Це саме твій кондеціонер я знайшла у Беновій квартирі, - сказала пошепки Меггі. Дівчина з усих сил намагалася роздивитися обличчя володарки рижих пасм, але дарма. Тоді Мег вирішила підійти ближче.