Календар 20

*   *   *   *   *  

 - Ну привіт рідненькі стіни, - сказав Бен переступивши поріг власної квартири. - Здається, що я нікуди й не зникав, - промовив той і кинув ключі від вхідних дверей на тумбочку, яка стояла біля шафи. Бен пройшов далі по помешканню і зупинив свій погляд десь посеред вітальні, уважно вдивляючись в підлогу. 
 

- А ти все валяєшся тут? - сказас з посмішкою чоловік і схилився перед знахідкою, простягнувши до неї свою руку. - Як я взагалі тебе помітив? Ти ж такий маленький!- 
Мабуть ти спеціально виглянув з під столу, для того ,щоб я знайшов тебе і згадав як вчинив з тобою! 
Знахідкою виявилася маленька частинка від мобільного телефону. Малесенький уламочок задньої кришки гаджета. Краєчок з емблемою надкушеного яблука.  
 

- Якщо гарно пошукати, то таких частинок можна багатотзнайти в цій квартирі. Чоловік ще де який час повертів уламок в руці, а потім сунув до кешені штанів. - Треба поприбирати тут усе, - сказав чоловік. 
І Бен поринув в роботу, якої назбиралося дуже багато за останні роки. Рутина прибирання втягнула чоловіка у свої володіння до самісінького вечора. Бен мив підлогу, протирав пил, прав речі, які давно чекали на свого господаря. Не одноразово чоловікові доводилося спускатися до сміттєвого бака, який стояв в декількох футах від його будинку. І от одного разу, під час такої прогулянки, чоловік помітив порожню пляшку від шаппанського. Чоловік поспіхом згрібав сміття з помешкання, та не відразу помітив порожню тару. Тільки коли вже викидаючи останню партію сміття, Бенові кинулася в очі не відома пляшка. Чолоуік не міг зрозуміти звідки пляшка від шампанського опинилася в його квартирі. 

Вдома в Бена ніколи не було алкогольних напоїв. І взагалі, будучи спортсменом він був всіляко проти вживання алкоголю. Хлопець повертів порожню пляшку в руках, прочитав назву на ній. Навіть притулив до носа, щоб відчути запах, але шампанським тут вже і не пахло. Списавши все на частково втрачену пам'ять чоловік кинув пляшку до сміттєвого баку. Останні ноти прибирання у квартирі були зіграні і Бен повернувшись додому знесилений впав на своє ліжко і міцно заснув. 
 

Близько двадцять третьої вечора крізь сон чоловікові донеслися дратівливі звуки, які видавав електричний дзвінок вхідної двері. Він не охоче підвівся з ліжка і попрямував на звук. 
 

- Хто там в таку пізню годину? - промовив Бен протираючи очі від недавнього сну. Підійшовши ближче до двері Бен припав правим оком до дверного вічка, щоб подивитися хто його потурбував в такий час. 
Затримавшись на кілька секунд, Бен не міг стриматися від роздумів про те, чому вона тут. Його серце билосявід радості, думаючи про можливість побачитися з нею, поспілкуватися і можливо розкрити свої почуття. 
 

Бен та Меггі багато пережили останнім часом. Чоловік ніколи не міг знайти слова, щоб виразити свої почуття до Меггі. Часом він здогадувався, що їхні стосунки можуть розвинутися на більш глибокий рівень, але завжди відкидав ці думки, вважаючи, Меггі бачить його тільки як пацієнта. Він знаходився зараз у складному становищі, роздираючись між бажанням відкрити двері та обійняти таку близьку для нього людину. Бен чітко розумів те, що коли двері відчиняться між ним та Меггі все зміниться і вже не буде як раніше. 
Бен повернув засувку замка і та гучно клацнула, ніби злісно промовляла Бенові: - давай швидше, дівчина чекає! 
Відчинивши двері Бен вткнувся поглядом в таке знайоме обличчя, а на собі відчув подібний погляд. 
 

- Ну привіт. Я просто проїздила поруч і вирішила заскочити, привітати тебе з поверненням у нормальне життя. Пробач, що так пізно, - якось ніяково промовила Меггі. 
 

- Проходь! Ти не повіриш, який я радий бачити тебе, - і Бен зачінив двері...