Календар 6

 На здивування чоловікові вікно у кімнату Лінсі було привідчинене. Прохолодний вітерець зколихував занавіски , котрі висіли на ньому.  
- І навіщо в такий холод, у таку погоду лишати вікно відчининим, - промовив Бен в голос і вчипився пальцями правої руки за край вікна. За рукою наступною була нога і ось чоловік половиною свого тіла проник у квартиру своєї коханої. Точніше кажучи заліз у спальню Лінсі. 
- Лінс! , - обізвався той, щоб зненацька не налякати дівчину. У тебе тут вікно було відкрите, - сказав Бен і ступив обома ногами на підлогу спальні. Я заченю його, ти не проти? Лінсі? 
 

У спальній кімнаті було темно і Бен не відразу помітив відсутність у ній дівчини. Ліжко було охайно заправлене. А столик для косметики, який знаходився не подалік від ліжка був порожній . Жодної помади, жодного тюбика з кремом для обличчя.... Нічого!!! Це здалося дуже дивним Бенові. Знаючи Лінсі дівчина жити не могла без засобів для догляду за тілом. Бен навіть ще раз підійшов до вікна, щоб упевнитися чи нічого не напутав. І що це саме квартира його Лінсі. 
 

- Агов! Лінс...!!! , - покликав не голосно чоловік. Все таки він заліз у чуже житло. У відповідь Бен нічого не почув, окрім шелесту занавісок на вікнові. Хлопець не відразу звернув на це увагу. А ось коли вітер поривом привідкрив повністю половину вікна, той налякано затих. Стояв як вкопаний посеред темної спальні. 
- Це просто вітер, чорт заберай! - З полегшенням випустив повітря з легенів чоловік.Я що, не достатньо тебе прикрив? - Сказав і повернувся в сторону вікна. 
 

- Та тут зламаний замок. А я одразу не помітив!, - здивовано сказав Бен, а тіло його знову напружилося. Немов стаючи в боксерську стійку. 
" Що тут сталося" , - прокручував у своїй голові можливі ситуації чоловік, прямуючи тим часом до коридору квартири. 
Бен дістав з кишені мобільний. Він був потрібен чоловікові, щоб підсвітити собі шлях у темряві.  
- Лінсі? Ти вдома кохана? Мені дуже соромно через те, що сталося. Я і сам не розумію що на неї найшло  того вечора, - вже йдучи по коридору вів розмову сам із собою Бен. Чоловікові все ясніше відкривалася картина порожнього помешкання. Порожнього і холодного. Зовсім не такого, яким звик бачити його чоловік. - Та що тут чорт забирай насправді сталося, - вже в голос промовив Бен. Замок на вікнові зламано. У квартирі пусто. Можливо це пограбування? Точно! Це точно не що інше, як пограбування! Потрібно викликати поліцію, - сказав чоловік...
 

- Лишайтеся на місці. Вам нікуди втікати. Всі виходи перекрито. За вікно навіть не думайте! Це поліція, ми заходимо. Якщо ви озброєні... , не раджу опиратися. Попереджувального пострілу не буде. Ляжте на підлогу обличчям до низу і все буде гаразд, - почув Бен чоловічий голос, який доносився здавалося звідусіль. 
" Поліція"? " Як поліція? З моєю Лінсі точно трапилося лихо", - думав чоловік прямуючи до вікна. І справді червоно-сині ліхтарики виблискували перед під'здом будинку. 
 

- Я ще раз вам повторюю. Більше повторювати небуду! Про втечу через вікно можете забути! Краще робіть все так, як я вам сказав..., зостанетесь жити, - знову пролунало попередження. 
- Я не злодій, чуєте!!! Я просто прийшов до своєї коханої. Так, через вікно! Але я майже завжди так роблю! І цього разу проник у спальню Лінсі в старий спосіб. Сержанте, чи хто ви там? Офіцере!  Та яка різниця, я не злодій! Насправді я також проживаю в цій квартирі, можна так сказати. Проводжу в ній багато свого часу. Ось так буде правельніше! - Прокречав у відповідь Бен, дивлячись при цьому на вхідні двері. 
 

- Послухайте, мені байдуже з ким ви тут влаштовуєте побачення, але надійшла скарга від сусідів і я маю відповідно закону відреагувати. Але проникати в чуже помешкання - це вже порушення закону. Тому..., досить теревенів. Виходьте самі, або мої хлопці ламають двері, - голос поліцейського лунав все переконлевіше. 
- Добре, добре! Виходжу. Не ламайте двері. Ви добре вмієте це робити, а Лінсі буде не в захваті, - піднявши руки до гори Бен у темряві прямував до вхідних дверей. 
 

- Ви могли б присвітити? Чи що? Своїми великими ліхтарями, як показують у кіно, - промовив Бен. 
- Так ви не тільки злодій, а ще й жартівник? У тюрязі таких полюбляють, - сказав полісмен. 
- Я не збираюся за грати! Повторюю, що я не злодій! " Ой та кому я це все пояснюю", - подумав Бен. 
- Я біля дверей. Зараз відкриваю і виходжу. Тільки нехай твої хлопці ведуть себе стримано. Не хочу потім судитися з поліцією черезте, що ви щось мені зламаєте. Я як не як боксер. І в мене скоро бій. 
Поліцейський котрий стояв близенько біля дверей все це чітко чув. Голос злодія йому здався знайомим. Аж занадто знайомим. Йому доводилося вже бувати на виклику в цьому районі. І можливо навіть цієї квартири. Останнім часом побільшало квартирних пограбувань, що всі їх запам'ятати дуже складно. Та офіцер Родрігес майже впевнений в тому, що він тут вже бував. Будинки на вулиці " Янтарній" були новобудовами. І всі як один були схожими між собою.  
 

- Джексоне!, - покликав по рації напарника офіцер Родрігес. 
- Так Род, я слухаю! - Відповів той. 
- Мені здається я знаю хто цей злодій, - сказав Родрігес. Я біля дверей. Тоні з Лью вартують між поверхами. Джексоне віддай їм команду не стріляти, щоб не сталося. 
- Навіть якщо бандит посміє обійти тебе? - різко вимовив Джек. 
- Навіть тоді. Повір мені, я знаю що роблю! Він не озброєний. Це Бен. Бен Харпел, - сказав полісмен і опустив пістолет.