Календар 5

 На шляху до Лінсі Бен завітав у крамницю, як і обіцяв Карлові. Новий мобільний телефон, новий гаджет був приводом знову побачити жирного Дона Дікінсона за прилавком крамнички. 
- Що тобі знову потрібен телефон? - З посмішкою на пухленькому обличчі запитав Дон. Я пропонував тобі минулого разу скористатися страховкою на всі випадки життя. Готовий побитися об заклад, що твій старий телефон знову розтрощений і не підлягає ремонту, - додав жирний Дон. 
 

Жирним Бен називав продавця через його аж надмірну вагу. Чоловік не одноразово пропонував свою допомогу в боротьбі з зайвими кілограмами, але Дон ніяк не міг взяти себе в руки. І старання схуднути завжди закінчувалися провалом для доволі таки молодого чоловіка. 
- Тобі всього двадцять два, а виглядаєш на всі сорок з хвостиком, - намагався заохотити Бен до роботи над своїм тілом молодого хлопця. Дівки проходу не даватимуть, - вигадував все нові і нові заохочення Бен. 
А от сьогодні Бенові зовсім не хотілося діставати хлопця своїми графіками тренувань.
 

- Що ти можеш запропонувати мені? Тільки давай скоріш, я поспішаю! - Сказав Бен. 
- Що знову сталося? Це звісно не моє собаче діло, але ... третій телефон за останній рік. Не багато??? - Турботливо запитав Дон так,  що від цього його обличча стало ще пухкішим. 
- Все ок, - коротко відповів Бен. 
- Ось цей мені подобається! Його я і візьму, - Бен показав на вітрину з малюнком надкушеного яблука, де виблискувала остання модель. 
 

- Він не дешевий!!! - Зауважив продавець. 
- Та байдуже, - відповів Бен дістаючи кредитну картку. 
- Я так розумію, що й сьогодні страховка не потрібна? - Знаючи відповідь на перед все ж наважився запитати Дон. Чи...., можливо?  
- Ні друже, дякую. Як я вже говорив часу обмаль. 
- Ну тоді зробимо все швидко. Ось папери, треба поставити підпис і новенький телефончик твій Бене. Тільки...., хотів щось додати хлопчина та з якихось причин передумав. 
 

- Допоможеш з налаштуваннями?  - запитав Бен. 
- Так звісно! - Відповів Дон. 
Купівля нового телефону не зайняла багато часу і Бен крокуючи вулецею все набирав і набирав знайомий номер. Та тепер замісь звичних гудків Бен чув фразу у відповідь, що номер абонента не обслуговується. Чоловіка це ще більше дратувало і він лише прибавляв у кроках до помешкання Лінсі. 
 

- Я що винен у тому, що ця дурепа поцілувала мене. Чи ти думаєш у нас із нею щось є? - Бурмотав собі під носа Бен. Ти знаєш? Знаєш як я кохаю тебе, тому і ставиш нікому не потрібні вистави! Ніколи не берегла мої нерви! Ніколи. Слухавку вона не бере? От уже королева! - все сперечався сам із собою чоловік, на диво перехожим.
 

Пройшовши в швидкому темпі декілька кварталів Бен навіть не втомився, а навпаки. Що для людини котра займається спортом така прогулянка? На вулиці вже вечоріло. Час був не пізній, але зимою темрява наступає набагато швидше, особливо в цей місяць року. Бен підійшовши до будинку в якому мешкала Лінсі відразу помітив, що в її квартирі на третьому поверсі не горить світло. Дівчина винаймала житло в цьому п'ятиверховому будинку. І квартира Лінсі була на третьому. Бен не одноразово пробирався на поверх до коханої по водостічній трубі. Яка як раз проходила повз вікно спальні Лінсі. От і цього разу чоловік не довго думаючи підійняв праву ногу на край труби, приготувавшись подолати перешкоду. Останню перешкоду, яка розділяла молоду пару. 
 

" А якщо її немає вдома", - думав Бен дивлячись вгору на темне вікно. " А можливо просто плаче в темряві і чекає доки я не прийду і не заспокою її розтревожене серденько".
- Була не була, - промовив Бен і поліз на зустріч Лінсі. 
 

Доки ліз він бачив прикрашені ялинки у вікнах сусідніх квартир. Це навіть трішки підняло настрій чоловікові. Маленька дівчинка років семи, стоячи на балконі другого поверху, привітала лазія махаючи правою рукою і широко посміхаючись. Бен навіть помітив її яскраво білі зуби з брекетами. 
 

- Мабуть думає, що я Санта Клаус, - з посмішкою на обличчі промовив чоловік. 
Бенові майже вдалося дістатися вікна Лінсі. З висоти третього поверху чоловікові відкрився чудовий вуличний краєвид. Не був би він таким гарним, якби не різнокольорові-яскраві вогники, якими була прикрашена вся вулиця. І не тільки вулиця "Янтарна", де саме й мешкала дівчина. 

Гарними були всі вулиці і вулички у цей перед Різдвяний час. 
 

Тільки темне вікно в кімнаті коханої людини збивало з пантелику Бена і змушувало забути про прийдешні свята. Саме це віконце завжди чекало на появу чоловіка і манило його своїм сяйвом. Сяйвом, на яке летів радісний Бен. Але сьогодні все якось зовсім по іншому. І Бенова душа відчувала ці зміни.