Хлопець, який ніколи не спить. 12

- Мій двоюрідний дід, якого звали Рендольф Морган, займався пошуками реліквій. Окрім медицини він захоплювався старовиною. Не одноразово очолював експедиції у віддалені куточки світу. Так би мовити, любив знаходити нове-старе, як він сам говорив. Ні дід робив це не заради наживи, ні! Він жив цим. Йому це подобалось. Батько одного разу розповів мені історію, що Рендольф змінив не одну, не дві дружини маючи особливий характер. Маючи шлюб з жінками у них були навіть діти! З першою дружиною в них народився син Метью. Одружившись вдруге у нього з"явилась прекрасна донька, яку вони з дружиною назвали Стефані, на честь дружини. Дід дуже кохав своїх жінок, говорили люди. Але любов до незвіданого перемагала Рендольфа. З третьою своєю обраницею дід так і не одружився. ЇЇ також звали Стефані. Чито за збігом обставин, чи просто дідусь не міг відпустити зі свого серця жінку, яку колись пристально кохав. Стефані також захоплювалася пошуками старовини. Вони часто у двох вирушали на пошуки незвіданого. Здавалося Рендольф все ж знайшов свою другу половинку, але... 

Жінка також дуже, дуже полюбляла скелелазіння!  Це було не просто хоббі! Стефані збиралася встановити власний рекорд! І не будь де, а на Олімпійських Іграх! ... От і долазилася... Дід одного разу  вирішив відвідати спортивну залу, де саме тренувалася жінка..., і знайшов ту у калюжі власної крові. 
 

- Не закріпила належним чином страхуючу мотузку, - почув Рендольф вирок слідчого, який навіть не докурив свою сигарету, перш ніж оголосив вердикт, перед закровавленим тілом. 
- Ось так, перебираючи жінками, жив мій двоюрідний дідусь. І це лише ті жіночки, про яких знали рідні Рендольфа! Говорячи рідні я маю на увазі мого тата і мою маму. А вже від них я переймав досягнення діда..., скажімо так. Я мабуть трішечки відхилився від теми, мій друже.  
 

- Ріку! Мені звісно цікаво було дізнатися біографію твого покійного родича, але...? Відповіді на моє питання я так і не отримав! - Промовив Макс. На багато спокійнішим тоном, а ніж був до того. 
- Я..., друже мій до того і веду. Це Розп"яття, що ти тримаєш у своїх руках. Воно було знайдене дідом у його останньому поході. У останньому поході в його житті. Останні записи у його подорожньому щоденнику  свідчать, що дід відправлявся сам-один на землі забутих предків. Землі, де колись мешкали племена індіанців. Карту місцезнаходження загадкового місця дідусь придбав у якогось старого п"яниці, за пляшку спиртного напою. Чому вирішив мандрувати один? Мабуть дуже сумував через смерть Стефанії. Так думали рідні і ... я також притримуюся такої версії. 
 

- Ріку! Розп"яття! - Спокійно сказав Логан. Бачивши те, що розмова знову втрачалася. 
 

- Так, так! Звісно. Повернувся дід з тієї експедиції сам не свій. Повністю закрився в собі. Навіть слухавки телефону не хотів підіймати, коли телефонували його близькі. Тато одного разу навідався без попередження до нього додому. Кленора двадцять два! Та був виставлений за поріг братового будинку з погрозами. Саме того дня батько і побачив це дивне Розп"яття і розповів про нього моїй мамі. А я... Так визнаю. Я все підслухав. Мені було дуже цікаво! З розповіді батька я дізнався, що це не зовсім розп"яття, котре має місце у помешканні віруючої людини. 

На хресті розп"ятий не Ісус Христос, як на звичному усім Розп"ятті. А дитина, підліток!!! Так, я чітко чув ці слова з батькових уст: 
- А ще. Ще у нього вдома якесь дивне Розп"яття! Рендольф сказав, що привіз його з останньої експедиції. Але воно якесь моторлошне... І ще.. Ще... На ньому зображений малий хлопчина, підліток! І здається у нього не має очей. 
 

Логан уважно поглянув на річ, котру міцно тримав у руці. Обличча чоловіка почервоніло, а волосся на голові стало дибки від побаченого. 
 

- Це.. Це і справді... - У чоловіка не вистачало слів. А очі! Де його очі?... Як я відразу цього не помітив... ???