Хлопець, який ніколи не спить. 10

Стівен перебував в цей час у своїй кімнаті. І чув як до їхнього дому завітав доктор Логан. Хлопець боявся того, що Логан приїхав забрати його до лікарні і  цим пояснював собі настільки ранній візит. Стівен не одноразово переживав такі ситуації. Коли батьки відправляли його на лікування, можна сказати примусове. Юнак зовсім не хотів повторення такого сюжету, тому довго не наважувався спуститися на перший поверх. 
 

- Доброго ранку мамо, тато..., містере Логан, - якось боязко промовив хлопчина, все таки спустившись до низу. Ви мабуть приїхали для того, щоб забрати мене? А обіцяли, що не буде більше ніяких лікарень, ніяких досліджень. 
- Привіт синку. Ні зовсім це не так! Містер Логан завітав до нас сьогодні ранком бо..., проїздив не подалік, по справах. Вирішив за одно і нас відвідати. Правду я говорю лікарю? - Промовила Енні спокійним голосом, трішечки задумавшись. 
 

- Так Стівене. Я не забиру тебе з собою до клініки, не хвилюйся малий. Я з твоїми батьками дещо не доз"ясовував, тому і заїхав. Тим більше мені по дорозі! Одним пострілом двох зайців, скажімо так, - відповів Макс, підігруючи жінці. 
Та Логан і справді не мав наміру забрати малого до клініки. Йому просто необхідно поговорити з юнаком на одинці. Дуже потрібно! 
 

- Стівене. Можна з тобою поговорити? ... Один на один? - Серйозним тоном запитав лікар. Якщо дозволиш у твоїй кімнаті. Хочу бачити де і як ти проводиш свій час. Домовились? 
- Звичайно, - радіючи тому, що лишиться вдома, підненсено сказав Стів. Ходімо на гору. Там моя кімната, - хлопець вказав рукою на сходи.   
- Я поговорю з вашим сином? - Не чекаючи відповіді батьків, Логан піднявся з дивану і попрямував за хлопцем на другий поверх. 
- Нууу..., добре, - дивлячись на Логана, який залишав вітальню промовила Енні. 
- Якийсь дивний він сьогодні, - здвигуючи плечима сказав Річард. Ну раз проклав такий довгий шлях, значить розмова не може чекати. 
 

Стівен привів Логана до просторої кімнати з великим ліжком. 
- Знаєте...Ви перший мій лікар, який завітав до моєї спальні, - ніяковіло промовив юнак. В мене тут не великий безлад. Я просто не чеків на гостей. Та... в мене ніколи їх тут і не буває. В мене навіть друзів немає, через цю... 
- Я можу уявити, настільки тобі важко жити з цією проблемою. Нууу думаю все скоро скінчиться, - роздивляючись навколо говорив Макс. 
Розкидані по кімнаті речі хлопця. Велика кількість іграшок, а особливо пластмасові солдатики. Машини на радіо управлінні. Книги. Багато книг! Рамки з фотокартками, розвішані по всій кімнаті. З пешого погляду кімната як кімната. Присталище звичайного середньостатестичного підлітка. 
 

Логан перевів погляд на ліжко, яке було охайно застелене. Голубо-зелене покривало вкривало товстезного матраца. З під подушки виднілися яскраві обкладенки якихось журналів. 
" Мабуть журнали для дорослих"- промайнула думка в голові Макса і одразу розвіялася, коли той підняв очі до верху. 
 

- Де ви це взяли? - запитав Логан таким тоном, ніби полісмен, котрий знайшов наркотики заховані в кармані нижньої білизни. А погляд у нього був такий, немов от-от розріже навпіл стіну.  
 

- Що саме? - Не зовсім зрозумівши питання перепитав Стівен. Світильник? - То... я чесно кажучи не пам"ятаю. На день народження мабуть хтось подарував. Чи... на Новий Рік. Старався впіймати погляд Логана юнак. 
- Ось навіщо я тут! Ось навіщо. Я відчував, що щось тут не так. Дивлячись на знайому річ бурмотав собі під носа чоловік. 
- Ви... Ви маєте на увазі Розп"яття? Так воно тут давно. Скільки я себе пам"ятаю. А ви, що не віруюча людина містере Логан? Мене батьки з малечку привчили до..., - не закінчив Стівен свою промову. 
 

- Я зніму його?! - Макс не дочекавшись дозволу виліз з ногами на ліжо.