Хлопець, який ніколи не спить. 7

 Логан дивився на тільки-но народжені очні яблука, які були білі немов сніг. 
- І я хочу! 
- І мені поверни їх! 
- Пішла від ного. Тепер моя черга. 
 

Почали сперечатися потворні люди. 
Жінка котра народила очі встала з Логана і схопила міцно його за руку.  
- Ти повернув їх мені. Ти мені їх повернув. Говорила потворна дівчина дивлячись своїми білими кулями на Макса. Відійдіть від нього геть! Він мій! Тепер він належить мені! Я перша..., невдахи! Я перша за вас усіх! 
 

- Віддай нам його. Віддай! - Кричав чоловік з лисиною на голові. Я також хочу повернути собі їх! Я теж хочу! 
- Я покажу тобі дещо, - сказала Максова супутниця і різко смикнула його за руку. Біжімо від них! Біжімо швидше! 
- Поверни нам Логана. Поверниии!!! - Чулися голоси позаду. 
Макс з дівчиною знову опинилися на кладовищі. Тепер тут було тихо і з могил ніхто не вилазив. 
 

- Ось вони, вони всі тут, - показувала жінка на дерев"яні, могильні хрести. Через нього вони всі тут! - Все повторювала і повторювала потвора, водячи кістлявою рукою немов указкою. 
- Хто вони? Хто??? - на все горло прокречав чоловік. 
- Вони. Мої предки. Вони всі поховані. Вони всі поховані на цьому кладовищі. Через нього вони тут поховані! - Жінка відпустивши руку Логана попрямувала до могили, яка була кроків за двадцять від них. Впавши на коліна вона почала розгрібати землю, намагаючись дістатися  труни. Великий, могильний камінь ворухнувся, а з під нього визирнула чиясь рука. 
 

- Я повернулася любий. Я допоможу тобі коханий. Він тобі допоможе! Мені він вже допоміг. 
На камені Макс чітко міг прочитати викарбуване. ; Вихо ; . 
- Що ти таке верзеш жінко? Нікому я не збираюсь допомогати! Чому ти вчипилася в мене? Залиш мене в спокої, - знову кричав Макс, дивлячись на те, як його супутниця розкидає кістлявими пальцями сиру землю. 
 

- Ти... Ти! - Жінка повернулася до чоловіка. Розпочав завершуй, зааавееершуууй! Смердюча слина полетіла на обличчя Логана. Злість переповнювала потворну дівчину. Очні яблука змінили свій колір. Тепер вони були червоні, налиті кров"ю. 
- Віддай його мені. В іншому разі я ... - жінка опустилася на коліна. Червоні краплинки  почали литися з її куль. 
- Тут похований твій близький родич? Батько? Брат? Чоловік? Чоловік??? - Побачивши реакцію на обличчі дівчини повторив Логан. 
 

- Він забрав у нас все... Твердо промовила потвора. Потім різко встала і знову вхопила Макса за руку, прямуючи від кладовища. 
Тепер сон привів їх обох на простору галявину. Не туди де інші потвори чекали на допомогу Логана. Ні! На іншу. Тут бігала малеча граючись. Чоловіки та жінки займалися господарством. Все було спокійно і тихо. Логан вперше за всю ніч відчував себе у безпеці. Жінка водила Макса за руку повз стареньких наметів і намагалася показати якнайбільше.  
 

- Це твоє поселення? Це ти тут проживаєш зі своїм чоловіком? Зі своїм Вихо, - згадав написане на могильній плиті Логан. 
Побачене Максом було схоже на давнє поселення. Схоже на селеще Індіанців. Чоловік зрозумів це по тому, в що і як були одягнені всі ці люди, котрі проходили повз нього. Ось незнайомка підвела Логана до намету, який стояв напнутий на краю поселення. Немов-би відгороджений від усіх. Чоловік поглянув на обличчя жінки і побачив перед собою вродливу дівчину. Тієї страшної потвори як і не було. 
 

" Це точно Індіанка. А яка вродлива " - Дивлячись в прекрасні очі дівчини подумав Макс. Дві товсто заплетені коси падали на теньдітні плечі жінки. Тепер вже витончені пальчики тримали чоловічу руку. Логан навіть відчував тепло її рук. 
" Вона мабуть щось хоче мені показати! Вони всі щось...!" 
Жінка пригинаючись пойшла до намету, тягнучи за собою Логана. 
 

Темрява прийшла на зміну сонячному дню та радісним крикам дітей. Логан дивився навкруги та нічого не міг побачити. Намагаючись намацати хоч щось перед собою, чоловік виставив руки вперед та повільними кроками почав рухатися, в сторону мамесенького вогника попереду. 
- Єй! Куди ти поділась? - не голосно запитав чоловік продовжуючи рух. 
Вогник був все ближче і ближче. І ось той вже перетворився на багаття. Багаття перед яким сидів незнайомець.  Логан не міг розгледіти обличчя чоловіка через мерехкотіння вогню. 
 

" Багаття? Вогонь посеред намету? ",  промайнула думка в голові Макса. 
Логан все ближче підходив до чоловіка, який розсівся перед вогнищем. У руках незнайомця Логан помітив ножа.Той своїм великим лезом блискнув у темряві, освітлений полум"ям вогню. 
- Це він винен у тому, що сталося з нами! Він! - Почувся голос супутниці позаду, десь у темряві. 
 

- Дивись Логане. Ти маєш знати правду. 
- Куди саме мені дивитися! Яку правду? Не треба мені ніякої правди! Я хочу лише одного. Прокинутись! 
Незнайомець починає нашіптувати собі під носа якісь заклинання. Ось лезо ножа знову почало виблискувати своїм сяйво, засліплюючи Логана. 
 

- Дивися, дивися, - чується голос позаду. 
- Що він робить? - Промовив в голос збентежений Макс. Що він збирається зробити? Дитина! В нього на руках непритомна дитина. 
- Так Логане. Саме так він забрав у нас все, - голос жінки пролунав десь зовсім поруч. 
 

Логан намагаючись підійти до незнайомця для того, щоб вирвати в нього з рук непритомного хлопчика, обпікся полум"ям. Яке ставало все яскравіше і яскравіше при наближенні доктора Логана.