Хлопець, який ніколи не спить. 6

  
Тієї ночі доктору Логану не вдалося зімкнути очей. Макс все прокручував в своїй голові сказане хлопчиком та співставляв факти. Ось- -ось тільки-но його повіки ставали важчими, в голову знову приходили незвані думки.  
" Я хочу спати. Мені потрібно поспати" - повторював постійно Макс подумки, але в нього  не виходило принудити себе до сну. 
 

Ні! Ні! Звісно - це не хвороба Стівена передалася йому повітряно-крапельним шляхом, хоча думки такі були. Це просто безсоння. Безсоння, якого так давно не було у Логана. А найголовнішу роль у цьому нічному марафоні відігравали кошмари. Макс звичайно і раніше бачив жахи у вісні, але ці! Кошмари змінювалися, не встигаючи прийти до завершення. Один, другий, третій. І ось знову перший. Ось вони зливаються в купу і утворюють щось подібне треллеру з фільмів жахів, які показують в кінотеатрах нічними сеансами. 
 

- Логане? Логане! Ти що, зможеш вилікувати нас? Зможеш вилікувати нас усіх! Ти просто мрійник містере. Просто тупий мрійник, - кричала моторошним голосом якась страшна жіночка у Максовій голові. 
"Вона що, не сама?. Чорт забирай, чого ви від мене всі хочете?" - Бачивши перед собою вже не одну, а натовп розлючених жіночок, кричав Макс. Але крик той не чутний нікому. "Це просто сон. Страшний сон".   
 

- Допоможи мені Логане, допоможи! - волав чоловік, який виткнувся зі скаженого натовпу.  
- Ти нічого не зможеш зробити, нічогісінько! Чуєш мене Максе! Ми знаємо хто ти такий. Ми все про тебе знаємо! - Кричала страшна жінка, яка була схожа на потвору. Вказуючи при цьому своєю кістлявою рукою в сторону доктора. 
Ось Макс переноситься на кладовище, котре не схоже на звичне. Великі, дерев"яні хрести починають шевелитися, а з під них стерчать людські голови. Голови тут. Там. Вони навкруги. І всі кричать, кричать, оруть!
 

- Логане не турбуй нас. Чуєшшш. Ти тупий Логан. 
- Допоможи мені! 
- Домоможи нам. Допомооожиии!!!
- Тобі не під силу подолати начате. Не треба турбувати нас, не треба було! Не замовкають потворні люди, якщо їх можна так назвати. 
 

І ось Макс знову переноситься на початок свого сна. Він знову стоїть посеред просторої галявини. Знову натовп, який кречить йому вже знайомі слова. Макс починає втікати від незнайомців. Він шукає прихистку від них. Та все не знаходить. Потворні люди скрізь! Скрізь кудиб не направився Логан. Вони ніби чули його. Відчували його запах! 
- Залиште мене в спокої!!! - Кричав доктор. Ідіть геть! - Та ніхто не реагував на прохання чоловіка, а навіть навпаки. Потвори ще більше насідали на бідного Макса. 
 

Логан вдивлявся в обличча переслідувачів, стараючись побачити в них знайому людину. Та нічого подібного він не бачив. Ось тільки... Як він одразу не помітив цього? Цих нічних потвор об"єднувала одна значна риса на страшних обличчях.  
- " Очі? " Де ваші очі? " - у голові Логана промайнула страшна думка. 
У жодної з цих потвор не було очей. На тому місці, де повинні були бути органи зору, тільки шкіра. Шкіра. Натягнута немов струни на гітарі. Здавалося вона от-от лусне, порветься і на звичні місця з черепа вилізутль очні яблука. 
 

- Ви сліпі потвори. Залиште мене! - Продовжував не своїм голосом кричати Логан. 
Одна з потвор наздогнала наляканого чоловіка і вчипилася кістлявими пальцями в ліве плече. 
- Ой як боляче! - Голосно волав Макс. 
Макс розгледів в нападнику не стару жінку. Та старалася розвернути Логана для поцілунку, принаймні так йому здалося. 
 

- Подивися на мене, дивися в мої прекрасні очі! - сівши поверх чоловіка шепотіла жінка. Поооодииивисяяя в мої ооочііі. 
- В тебе не має їх! Потворо! В тебе не має очей!!!
Жінка була так близько, що Макс здавалося чує її запах. 
" Це тільки сон. Просто страшний сон. Але такий реальний чорт забирай!!! Я хочу прокинутися, хочу прокинутися!!!"  
 

- Дивись мені в очі, - продовжувала жінка, маючи могильний запашок.  
- Я ще раз повторюю, В ТЕБЕ ЇХ НЕМАЄ!!! 
- Єєєєєєєєєє, це ти винен, єєєєєєєєє. 
 

На обличчі жінки почала з не приємним тріском лопатися шкіра. Трішки нижче лоба з"явилися дві впадини, крізь які можна було розгледіти її мозок. Кров капала прямісінько на обличчя Макса. Точно йому до рота. 
- Подивися в мої очі, - шепіт не втихав. 
 

З впадин на обличчі почали виднітись білі кульки, котрі лізли на поверхню черепа. Голова жінки була схожа на курку, яка несе яйця. 
- Дивисььь, шепіт був схожий на шепіння змії. 
- Я бачу! Я все бачу! - Випльовуючи кров зі свого рота прокречав Макс.