Він. 7

  - Ось тримай ще одного подарунка, - простягаючи іграшку донці сказав Луіс. Це твій брат знайшов його на подвір"ї. Мабуть хтось повернув його тобі, як раз в твій день народження, - чоловік посміхнувся. 
- Ого.... - це той самий Пінокіо, якого ми з Енді знайшли одного разу в лісі! - дівчина уважно поглянула на іграшку. А можливо - це не він. Просто схожий. Та й Енді говорив те, що в нашого пінокіо зламаний ніс. А цей з носом!  
- Та яка різниця. Знайшовся та й годі. Напевно ти вже доросла для ігор з ним, але ... Хочеш я віднесу його до комори? - Запитав чоловік. 
 

- Так я говорив тобі Норо, що ніс він зламав!  Це той-самий пластиковий виродок, якого ми колись підібрали і ніякий не інший. Цей погляд я не забуду..., не забуду ніколи в житті. Тату, віднесімо його подалі від нашого будинку. Благаю, - зайшовши за батьком до будинку говорив  наляканий юнак. 
- Енді! Досить! Що ти верзеш? - встряла в наростаючу суперечку Сара. Це просто стара іграшка. Той випадок, що стався колись з нашою Лулу, ми не раз обговорювали. Ніхто нікого не звинувачує! Чуєш, хлопчику мій? Давай не будемо згадувати минуле. Якщо ти так хочеш, можеш віднести його подалі. Тільки прошу, давайте всі заспокоїмось! Це просто шматок пластику, а скільки через нього суперечок, - дивлячись на сина промовила жінка. Вона точно не хотіла розпалювати суперечку через таку дрібницю. До-того жінка знала, як Енді пережив те, що сталося з Лулу і не хотіла повертатися до цього. 
 

- Я мабуть згоден з тобою кохана! Діти наші виросли. Пінокіо приносить одні суперечки. Та й не наша це іграшка, зовсім! Вони знайшли, нехай вирішують, - розсудливо сказав чоловік, почухуючи потилицю. 
- Я візьму його до своєї кімнати...?! - Взявши Пінокіо на руки сказав Енді.
                                    *    *     *    *    *    *    *
- "Хвостику"! Я зараз  доведу тобі, що - це саме та іграшка, яку ми знайшли і відкопали того дня, - тихим, спокійним голосом промовив Енді, дивлячись в очі наляканої сестри. Ми позбудемось його. Закопаємо глибоко в землю. На тому місті де і відкопали. Поглянь!!! - Енді відвів ліву руку Пінокіо в бік, оголивши при цьому тягнучку білого кольору. - Бачиш Норо! Білого кольору. Як і має бути, - міцно тримаючи іграшку сказав юнак. 
Нора не до кінця розуміла, що брат хотів довести їй покликавши до своєї кімнати. В неї сьогодні день народження. І дівчині не дуже хотілося витрачати час на якусь давно забуту, стару річ. Нехай навіть одну з улюблених іграшок. Але й улюбленим пластиковий хлопчик не був! 
 

- Енді, ти мене лякаєш своєю поведінкою. На вулиці перший сніг, а ми сидимо в будинку і обговорюємо якісь не зрозумілі речі. Я чесно ... не дуже розумію, про що йдеться. 
Енді відпустив руку Пінокіо і та під впливом тягнучки стала на своє місце. Потім хлопець відтягнув праву руку пластикового друга, відокремивши її від тулуба. 
 

- Подивися Норо! Ось про що я!... Подивися, - просив хлопець голосом схожим на людину, яка з"їхала з глузду. - Ти пам"ятаєш коли ми його знайшли? Пам"ятаєш? Ти пам"ятаєш те, що в Пінокіо була зламана рука? Тягнучка на його правій руці була зіпсована і я замінив її на іншу! Білої у мене на той час не знайшлося, - Енді в цей момент був схожий на прокурора в залі суду, який доводив чиюсь провину. А дивлячись на теперішні обставини, провину пластикового Пінокіо. 
Дівчина мимоволі згадала. Згадала як знайшли. Як принесли додому. Про зламану руку також, але.... Не мало часу минуло з того дня.  
 

- Синя! Синя тягнучка Норо! Знаю, ти не згадаєш цього, навіть не старатимусь розворушити твою пам"ять. Я навіть сам не впевнений в тому, що ти бачила як я його лагодив. Не впевнений... Не пам"ятаю, але... Я прошу повірити мені, мала. Я просто прошу повірити, - на багато спокійнішим тоном сказав Енді і відпустив пластикову руку так, що та з тріском стала на своє місце. - Ми зараз підемо і зариємо його там, де знайшли. Якщо ти не захочеш, то я сам впораюся і ..., - братову промову перебила сестра,  відчувши біль в очах у Енді. 
 

- Я його перша побачила. Це я чітко пам"ятаю! Ми разом забрали його. Разом і відправимо назад, якщо ти вважаєш це за потрібне, - підтримала старшого брата дівчинка Нора. 
Озброєвшись лопатою діти попрямували до лісу. Енді перекинув через плече міцно зав"язану торбину, білого кольору, а дівчина несла в руках новеньку лопату. Ось так діти,кожен в своїх роздумах, йшли хоронити стару іграшку. Енді думав про те, як Пінокіо вдалося повернутися? Де той провів останні роки? Нора також думками літала десь далеко. Мабуть думала про свій день народження. Про те, що скоро прийдуть гості, друзі і подарують багато-багато нових іграшок.
 

Діти швидко наближалися до назначеного місця і мовчали, всю дорогу просто мовчали. Ніхто з перехожих навіть не здогадувався, куди-саме прямує дітвора. А через міцну тканину торбини, стерчав гострий ніс пластикового Пінокіо. Яскраво-рожевий ніс не вписувався в картину і здавався плямою на білосніжній торбині.