Він. 5

 Енді помчав на вулицю так швидко, ніби брав участь у марафоні  по бігу. Вибігши на подвір"я хлопець шукав поглядом пластикового хлопчика. І ось біля самісіньких воріт той побачив те, що так довго шукав. Пінокіо лежав на землі, ледве не в колії від коліс таткового авто. Краплинки холодного дощу стікали по не живому обличчі. Іграшка дивилася на Енді своїми намальованими очима так, що у хлопця підкосилися ноги від побачиного. На обличчі у Енді з"явилася якась мерзенна посмішка і той в голос звернувся до бездушного тіла.  
 

- Попався! Я знав, ні я на сто відсотків був упевнений в тому, що це ти зробив з нещасною Лулу. Тепер ти повернешся туди, звідки ми з "хвостиком" тебе принесли. Хоча ні! Я вкину тебе у велитенську купу сухих гілок і підпалю. Так, саме так я і зроблю! - Немов одержимий такими думками кричав хлопець, лежачому на мокрій землі пластиковому Пінокіо. Треба було давно зробити щось бодібне з тобою носатий виродку! Ще тоді, коли вперше побачив як ти ходив по будинку. Та в той мрмент я подумав , що мені здалося через нічну темінь. Або, ... як опиннявся майже щоранку під моїм ліжком. Коли я впав з велосипеда зламавши руку. Переднє колесо доді відкрутилося, але тато завжди перевіряє наш з Норою транспорт, ... , завжди! Знаю, що це ти зробив носатий! Чи краще називати тебе тепер: безносий вбивця? Де ти загубив свого гострого носа? Чи той лишився в шиї собаки? Що ти тепер скажеш в своє виправдання? Що..., що скажеш, - розмова все більше і більше переходила в крик. 
 

- Енді! Ти вже досить сильно змок. Повертайся скоріше в дім! - дивлячись крізь велитенські краплі дощу на сина, прокречав Луіс. 
- Тату подивися, у нього немає носа! Його довгий, гострий ніс зламаний. Це ним він проколов ..., - відчувши дотик до свого лівого плеча, Енді замовк. 
- Синку, синку, заспокойся! - промовив чоловік підійшовши до знервованого сина. 
- Можливо я все-таки наїхав на твого друга. І відколов йому ніс, - спокійним голосом сказав чоловік. А ти, що вигадав у своїй голівці? Он, бачиш! Ліве-заднє колесо на авто спущене. Пінокіо все таки наробив шкоди! - жартівливо промовив Луіс, вказуючи рукою на препарковане у дворі авто. 
 

- Ніякий він мені не друг! І нічого я не вигадав! Тату? Чому ви мені не вірете? - навіть не подивившись в бік автомобіля прокречав Енді. 
- Ви там що, обоє вирішили дістати запалення легенів? - почувся голос жінки, яка відчинивши вхідні двері до будинку голосно прокречала. 
- Йдемо кохана, вже йдемо! - відповів Луіс.  
- Ходімо малий, точно засдудимось! - сказав батько і нахилився для того, щоб підняти іграшку з землі. 
 

- Ні! Не треба його займати! - сердито сказав Енді і вгатив ногою по пластику так, що той відлетів футів зодва не торкаючись поверхні. Його місце тут. Поки що тут! - промовив сердитий юнак. 
- Ну добре, добре, як скажеш. Тільки ходімо в дім, - облитий холодним дощем промовив Луіс і попрямував до будинку. Ти йдеш? - повернувши голову запитав чоловік. 
 

- Так тату! - І хлопець наздогнав батька. Давай ми не забиратимемо його в дім більше ніколи! - подивившись дорослим поглядом в таткові очі промовив Енді. 
Чоловік у відповідь посміхнувся і приймаючи вимогу хлопця кивнув головою. 
 

Холодний дощ все лив і лив.