Він. 4

 На вулиці розпочався дощ. Небо стало похмурним. Хмари нагадували велетенських людей, які виливають воду з бочок, як раз на будинок. В кімнатах стало похмуро.  Всі з нетерпінням чекали на появу Луіса і кожен по своєму молив про гарні новини. Лише Енді не переставав бігати по дому з однії кімнати до іншої. Хлопець все не міг знайти пластикового Пінокіо і продовжував знервовано шниряти по закутках будинку. 
 

- Енді, ти чому не заспокоїшся? - покликала старшого брата дівчина, спостерігаючи біганину. Що ти намагаєшся знайти? 
Енді наче не чув сестру та продовжував і продовжував вести безглузді пошуки, при цьому злісно розмовляючи сам із собою. 
- Ти не міг далеко заховатися! Ти калічний виродок! Шматок лайна з пластиковим мозком! - Енді не замовкав і не заспокоювався ні на мить. 
- Досить Енді! ... Досить вже, чуєш!Припени! Що сталося те сталося. Не треба тепер перекидати вину на якусь ... річ! - грубим голосом промовила Сара. 
 

- Я не вигадую! Не брешу вам! Чому ти не хочеш повірити мені! Він живий! Він, ... Він, - зрозумівши, що маму не переконати хлопець замовк. "Хвостику", ти також не віриш мені? - Енді перевів погляд на сестру, яка сиділа на гостьовому дивані біля мами і слухала виправдання хлопця.  
- Я не знаю. Я ..., - дівчина не знала як відповісти братові, щоб не образити. 
За суперечками вони не чули, як до будинку зайшов Луіс. Чоловік стояв за дверима вітальні і трішечки чув сперечання сина з Сарою.  
 

- Ну все, досить вже! - Закінчивши підслуховувати батько зайшов до кімнати, налякавши своєю появою сім"ю. 
- Луісе, ми так чекали на тебе! То що там, що? - Не терплячим, схвильованим голосом видавила Сара, підбігши до чоловіка. І дітвора побігла слідом за нею. 
 Мокрий від дощу чоловік хотів спочатку зберегти інтригу, але побачивши пережиання в очах рідних сказав: 
 

- Та добре все! Лікар сказав, що - це нещасний випадок. Лулу проткнула собі шию якимось гострим предметом. Довелося лишити її в клініці на кілька днів, а так..., все добре. І не треба, нікому себе звинувачувати. Це нещасний випадок, - повторив чоловік і захопив в обійми своїх рідних.  
- Вона скоро одужає? - Через сльози запитала Нора дивлячись на тата.
 

- Так маленька, Лу скоро буде вдома! Не хвилюйся. І ти Енді не хвилюйся. Пробаач нас із мамою, що примусили тебе так хвилюватися, - дивлячись на дітей говорив батько. 
- Мабуть Лулу якось вдалося вибратися на подвір"я. Не думаю, що вона поранилася в будинку. Чим? ... Висловила свою думку Сара. 
- Енді, пробач мене, - жінка міцно притиснула до грудей сина. 
 

-Та все добре мамо. Я не ображаюсь. Але не відмовляюся від своїх слів. Це точно зробила та проклята іграшка! Я не знаю як Пінокіо це вдалося, але... 
- Досить Енді. Досить, - перебила його жінка. 
- Ви про яку саме іграшку розмовляєте? - Здивовано запитав чоловік, випустивши з обійм рідних. Не про того Пінокіо, котрий валяється на подвір"ї? Через дощ я ледве помітив того і мало не переїхав, - сказав чоловік. Тим-самим вказавши своєму синові на пропажу.