Він. 2

Ось так стара, пошарпана іграшка зайняла почесне місце у кімнаті Нори. Енді полагодив відірвану руку та відполірував Пінокіо так, що той виглядав як новий. 
Чесно сказати, мала майже не гралася своєю знахідкою. Дівчинці він став не цікавим і та вже за кілька днів полишила ігри з пластиковим хлопчиком. У малої Нори було стільки ляльок, що навіть їм дівчина не встигала приділити достатньо уваги. Пінокіо лише спостергав як Нора тішиться новій подарованій ляльці, сидівши на своєму почесному місці. 
 

Минуло два роки, як за пластикового хлопця всі забули. З"являлися ще нові і нові вподобання, а все старе лишалосося позаду. 
 - Діти, сьогодні ніхто нікуди не піде з будинку, доки ви не навидете лад у своїх кімнатах!- Прокричала Сара голосно так, щоб діти точно почули вказівку мами. Сара останнім часом щосуботи намагалася таким чином привчити їх до порядку.  
- Добре мамо! - пролунала відповідь з кімнати Нори. 
- У моїй прибрано, я тільки но ..., - не закінчив віідповідь хлопець, як двері до його кімнати відчинились.
 

- Так-так! А хто в нас ще в ліжечьку? Я бачу, який бездоганний порядок у вас в кімнаті сер, - жартуючи сказала Сара дивлячись на сина, котрий ще валявся в ліжку. - А що у вас там містере, - промовила жінка, вказуючи пальцем на купу брудного одягу, яка знайшла місце у кутку кімнати Енді. 
- Він сам-себе не випере. На кухню я принесла дві картонні коробки. Не потрібні речі складіть у них, а тато віднесе їх на горище. Все зрозуміло! - сказала Сара залишаючи кімнату хлопця. 
 

- Ми з татом не надовго від"їдемо. Але коли я повернуся, то обов"язково перевірю ваші старання! І ще одне...Люблю вас! - додала жінка підбадьоривши малих. 
- І ми тебе! - Почувся сонний голос з кімнати Енді. 
- І я вас, - прокричала у відповідь Нора. 
Нора вже розпочала прибирати, коли брат приніс до її кімнати коробку для старих речей, яку лишила Сара. 
 

- Привіт "хвостик". Ось тримай свій подарунок! - Жартуючи сказав хлопець і кинув на підлогу картонну коробку, яка була розміром з телевізор. 
- Я собі трішечки меншу взяв. Та й ... віддавати на горище мені зовсім нічого, - ще не зовсім відійшовши від сну промовив Енді. 
- Енд? Коротко вигукнула дівчина. - Давай тільки нормально впораємося, а не так як останнього разу. Мама точно перевірятиме нашу рлоботу, - благаючим голосом проказала дівчина.  
- Та все буде "ок", запевнив сестру безтурботний хлопець і віддалився до своєї кімнати. "Вона не на свій вік кмітлива", - промайнула думка в хлоп"ячій голові. 
На де-який час у будинку стало тихо. Тільки шурхотіння у кімнатах малих пробиваалося крізь німе мовчання. Тік - так.Тік - так... Звуки клацання старого годинника на кухні, допомогало в боротьбі з тишею. 
 

- А він звідки тут взявся! - Почулося з кімнати хлопця. - Я не пам"ятаю, щоб брав його до себе коли небудь! - Додав здивованим голосом той. 
Двері до кімнати, де дівчинка майже завершила пребирання, знову відчинилися. 
- Ось, тримай свого Пінокіо! Що він робить у моїй спальні? - кинувши забуту іграшку на ліжко сестри, запитав Енд. 
- Ой, це той дерев"яний хлопчик, якого ми знайшли минулого року? - простягуючи руки до іграшки, радісно сказала Нора.  
- Та не минулого року..., а вже давненько! І не з дерева він зовсім, а з пластику! - зауважив як завжди всезнаючий брат. Перед тим ненадовго впавши в роздуми. Згадуючи, коли саме з"явився цей не живий персонаж у житті дітей. 
 

- Яка різниця? Він твій! Забирай і роби з ним, що захочеш! - якось дратівливо випалив Енді. - А хочеш? Я покладу його до коробки, яку тато віднесе на горище. Там Пінокіо буде не сумно, разом з іншими застарілими іграшками, - додав той. 
Не поспішаючи повертатися до себе в кімнату, хлопець стояв біля ліжка сестри і намагався згадати. Стояв і дивився в ніби живі очі старого Пінокіо намагаючись згадати , як і при яких обставинах іграшка опинилася під ліжком його спальні. 
"Я ніколи не грався з тобою". "Можливо сестра принесла його до мене"..."А можливо мама, прибираючи у будинку ...", - бігали швидкі думки в голові у Енді. 
 

- Ми вдома! Ви все зробили, як я просила? В мене щось для вас єєє...! - Почувся радісний голос мами, яка зайшла до будинку. І дітвора мерщій побігла до вітальні зустрічати жінку. Забувши про пластикового хлопчика. 
- Зараз тато зажине машину в гараж і принесе вам винагороду. Я надіюся заслужену? - Піднесеним голосом запитала Сара. 
 

- Так мамо! Звичайно мамо! - Майже в один голос відповіли малі. 
 Не пройшло і п"яти хвилин, як до будинку зайшов батько. В руках той тримав щось, намагаючись приховати подарунка від дітей, прикриваючи його долонею. Луіс подивився на них з посмішкою та простягнув руки до малих, віддаючи тим маленьке, чорне, жеве створіння. Яке притулившись до чоловічих, теплих рук мирно спало.  
 

- Собачка! Енді подивися - це собачка!!! - Радісно загорлала Нора, що мабуть її було чутно на іншій стороні вулиці. 
- Нічого собі! - промовив хлопець радісно. Він тепер наш? Він залишиться з нами? - Засипав питаннями Енді батьків. 
- Так діти, він ваш. Ми вам обіцяли чотирилапого друга, от тепер він у вас є! - промовив Луіс, віддаючи цуценя до синових рук. 
- Можна я візьму? Можна? Можна? Можна? - Вчипившись братові за світер, весело викрикувала Нора.