Він. 1

 Ох, цей безтурботний час... Час, коли ти можеш бути ким завгодно і в одночас ніким. Не маєш проблем. Та і життя на цьому світі сприймається якось по іншому. Всі ми відчували цей незабутній смак свободи. А дехто ідосі шукає туди дорогу, яка приведе прямісінько в дитинство. Та повернутись назад неможливо, як не крути. Час невблаганний і ми всі в цьому переконалися. 
 

Енді будучи дорослим часто згадує своє минуле. Дитинство в нього було чудовим, мабуть як і в усієї дітвори того часу. Народився Енді в 1985 році у маленькому містечку. Населення було настільки мало, що мешканці все один про одного знали. Іноді навіть першими за головного героя пліток. 
 

Батько хлопчика працював авто-механіком в місцевій майстерні. А мати володіла професією лаборант, та мала місце роботи у лікарні. Лікарня та майстерня знаходились через дорогу. Тож Луіс і Сара, так звали батьків хлопця, виходили з дому на працю та поверталися разом. 
У Енді була молодша сестра, котра на чотири роки відставала від брата. Нора постійно вешталася за хлопцем, тому і дістала прізвисько " хвостик Енді". Місцева дітвора передражнювала маленьку Нору, та дівчинка не ображалася. А можливо просто не вміла у свої не повні чотири роки. 
 

Енді знайшов його, коли повертався разом з сестрою від озера. Хлопець полюбляв риболовлю та брав із собою " хвостика ". От саме Нора перша за брата помітила стару, пошарпану іграшку.  
- Поглянь Енді! Там посеред листя, щось стерчить! - Не зовсім розбірлево промовила сестра. Давай підійдемо ближче, - сказала Нора і хутко двинула в сторону не знайомої речі.  
 

- Чекай мала! Спинися я тобі сказав! Спочатку дай я огляну знахідку! - прокричав Енді у слід сестрі і рушив за ную. 
У бік від стежки, по якій ходила малеча. В густому, колючому терені. Прикиданий сухим гіллям лежав він. Іграшка Пінокіо з довгим носом. Мабуть саме носа і помітила Нора, який не вписувався в лісову картину. Іграшка хоч і схожа  на Пінокіо, та виготовлена була з пластику, а не з дерева. Енді зрозумів це, піднявши іграшкового хлопчика з землі. 
 

 - Йому срташно одному в лісі. Давай заберемо його до-дому, - жалісливим голосом промовила мала, вхопивши Пінокіо за ногу. А обличчя дівчинки стало червоним як помідор і вона ледь не заплакала.
- Та відпусти його! Заберем, тільки не риви! - Обмітаючи стару іграшку від листя сказав Енді. Тільки я сам понесу його! Адже Пінокіо майже твого росту, бачиш! - продовжував заспокоювати хлопець маленьку сестричку. 
 

" Хто міг викинути таку іграшку"? " А можливо просто хтось з малечі загубив, відпочиваючи на природі зі своїми батьками? " - Крутилися думки в голові хлопця. 
- Він що зламаний? - Поцікавилася у брата дівчинка. Подивися Енді, у нього зламана рука! - Дівчинка нахмурила брови і вказала пальчиком на праву руку Піноко, яка майже відпала і трималась на "волосині". 
 

- Та усе нормально з йього рукою! Просто тягучка в його пластиковому тілі розтяглася. Я вдома все полагоджу. Теж мені..., пошкодження, - виставляючи себе всезнаючим перед сестрою, промовив хлопець. 
 

І маленька Нора вірила старшому братові.